У формі родового відмінка закономірність чергування звуків [о], [е] з [і] часто порушується, наприклад: гора - гір, особа - осіб, але межа - меж, тополя - тополь, лелека - лелек і т. д.
Якщо в кінці основи збігається два приголосних, то перед сонорним з'являється вставний [о] (переважно в іменниках з кінцевим твердим приголосним): іскра - іскор, сосна - сосон (і сосен), мітла - мітел, весна - весен, вишня - вишень, війна - воєн. У словах іншомовного походження вставного голосного немає: букв, верств, клятв, фірм, шахт.
У давальному відмінку множини виступає закінчення -ам (у твердій і мішаній групах: сестрам, мишам, кручам) або графічно -ям (у м'якій групі: пісням, мріям).
Знахідний відмінок множини в іменниках першої відміни виражає розрізнення назв істот і неістот: у назвах істот форма знахідного відмінка збігається з родовим (кличу сестер), а в назвах неживих предметів форма знахідного відмінка збігається з називним (кладу книжки). Порушення цих норм спостерігається у назвах комах та деяких свійських тварин (пасу овець та вівці, розводив бджіл та бджоли).
В орудному відмінку іменники першої відміни мають закінчення -ами (в твердій і мішаній групах: жінками, грушами) або -ями (як графічне позначення м'якості приголосного основи: землями, лініями). У деяких словах виступає флексія -ми (сльозами і слізьми, свинями і свиньми).
У місцевому відмінку виступає флексія -ах (у іменниках твердої і мішаної груп: у книжках, на кручах ) або -ях (у м'якій групі: на полицях, на лініях).
Форми іменників другої відміни
У називному відмінку однини іменники другої відміни чоловічого роду мають чисту основу (кобзар, кінь, край) або флексію -о (Дмитро, Дніпро). В іменниках середнього роду виступає флексія -о: добро, світло (тверда група), -е: море, плече (м'яка і мішана групи) та -а (-я): весілля, життя (м'яка група).
Родовий відмінок має закінчення -а (-я) та -у (-ю). вибір і вживання флексії в іменниках чоловічого роду залежить від семантико-граматичного розряду, під який підводиться слово. Так, флексію -а (-я) мають іменники, що називають істот (за винятком збірних назв: народу, загону): брата, керівника, викладача, Дениса, журавля, горобця; назви конкретних предметів, що мають обидві форми числа (носа, стола, замка, олівця, шматка); назви мір (грама, метра, літра, місяця, карбованця); наукові та технічні терміни українські та іншомовного походження (відмінка, суфікса, кореня, прикметника, радіуса, сектора, синоніма, але: синтаксису, базису); назви приміщень, будівель та інших споруд і частин їх (вітряка, гаража, млина, але: карнизу і карниза, сараю і сарая, поверху, універмагу, залу).
Флексія -у (-ю) виступає в збірних назвах (люду); в назвах рослин (барвінку, льону, лісу, саду, гороху, лозняку і лозника, молодняку і молодняка); у назвах установ, організацій, закладів (інституту, вузу, заводу); в назвах абстрактних понять, процесів, станів, суспільних, наукових та інших течій (розуму, вигляду, цвіту, глузду, світогляду, процесу, гуманізму, матеріалізму); в назвах явищ природи (грому, снігопаду, морозу, вогню).
У географічних назвах міст, рік переважає флексія -а (-я): Львова, Гадяча, Мелітополя, Дніпра, Дінця (з наголосом на флексії): але Дону, Дунаю (з ненаголошеною флексією). У назвах країв, озер, гір і т. д. переважає флексія -у (-ю): Криму, Сибіру, Донбасу, Байкалу, Уралу та ін.
У деяких іменниках можливі подвійні флексії залежно від семантичної віднесеності слова, наприклад: зробив ремонт телефонного апарата (конкретний предмет) і перебуває у віданні державного апарату (виражає сукупність).
Флексія може також регулюватися наголосом, наприклад: з моста і з мосту, стиду і стида.
Іменники середнього роду в родовому відмінку однини мають закінчення -а (-я): озера, перевесла, прізвища, моря, завдання.
Давальний відмінок в українській мові має паралельні флексії -ові та -у в іменниках чоловічого роду твердої групи: Петрові і Петру; -еві (-єві) та -у (-ю) в іменниках м'якої і мішаної груп: коневі і коню, Гайдаєві і Гайдаю, сторожеві і сторожу.
У назва істот переважає флексія -ові, -еві (-єві), а в назвах неживих предметів -у (-ю).
Іменники середнього роду в давальному відмінку виступають з флексією -у (-ю): болоту, горю, прізвищу. Іменники середнього роду можуть мати флексію -ові, -еві у випадку переносного вживання - синекдохи, наприклад: Показав селові синю книжечку.
У знахідному відмінку однини іменників чоловічого роду більш виразно виявляється вказівка на істоту чи неістоту. У назвах істот форма знахідного збігається з родовим відмінком: зустрів брата, батька, Сергія, а в назвах предметів - з називним: узяв папір, стілець. Назви групувань істот також мають форму знахідного, що збігається з називним: зібрав загін, погнав табун.
Проте ця закономірність у ряді випадків порушується, наприклад, можна вжити: збудував хлівець і хлівця, одержав лист і листа, зокрема у фразеологізмах: піймати облизня, дати гарбуза.
В орудному відмінку іменники чоловічого і середнього роду (крім тих, що в називному відмінку закінчуються на -я) мають флексію -ом: Іваном, краном, озером (тверда група); -ем (-єм): Василем, секретарем, фуражем, полем, днищем (м'яка і мішана групи).
Іменники середнього роду на -я в орудному відмінку однини мають флексію -ям: груддям, листям, пір'ям.
У місцевому відмінку іменників другої відміни однини виступають закінчення: -і (-ї), -у (-ю), -ові, -еві (-єві). Флексії -ові, -еві (-єві) з'явилися в місцевому відмінку за аналогією до давального відмінка і виступають переважно, як і в давальному, в назвах істот чоловічого роду: на синові, на гостеві, на Гордієві.
Флексія -у (-ю) виступає в іменниках чоловічого і середнього роду, що мають суфікси -к (о), -ок, -ик, -ак: на візку, на містку, у миснику, на держаку.
В інших іменниках чоловічого роду флексія -у (-ю) чи -і (-ї) регулюється тими ж семантичними відтінками, що й у родовому відмінку. Наприклад: на льоду, у строю, але на дивані, у музеї, на стільці.
Закінчення -у (ю) виступає в поєднанні з прийменником по: по двору, по вівсу, по морю.
Флексія -і виступає в іменниках середнього роду, за винятком тих, що мають суфікс -к-: на лоні, у морі, у зіллі, але у горнятку, на курчаткові і курчатку.
У формі місцевого відмінка приголосні основи г, к, х змінюються на з, ц, с: плуг - у плузі, байрак - у байраці, вухо - у вусі.
У кличному відмінку іменники другої відміни мають флексію -у або -е.
Флексія -у виступає у іменниках чоловічого роду твердої і мішаної груп: діду, товаришу, дядьку, котику; в іншомовних найменуваннях з кінцевим задньоязиковим або гортанним приголосним: Юзику, Людвігу; в іменниках чоловічого роду м'якої групи виступає флексія -ю: Сергію, лікарю, краю.
Флексія -е вживається у кличній формі іменників чоловічого роду з суфіксами -ець, -ак: хлопче, юначе, батраче (але ковалю, мудрецю) та в деяких інших іменниках чоловічого роду, наприклад: голубе, вітре, друже.
Перед флексією -е приголосні г, к, х змінюються на ж, ч, ш: друг - друже, юнак - юначе, Явтух - Явтуше.
У назвах осіб клична форма може заступатися називним відмінком, зокрема у випадку звертання до людини з вказівкою на ранг, посаду і т. д., наприклад, лейтенанте Орлик, прокуроре Грищенко, товаришу голова. В усіх інших випадках , коли перше слово є загальною назвою, а друге - ім'ям, обидва іменники мають кличну форму, наприклад: товаришу Євгене, брате Олексію.
У персоніфікованих назвах середнього роду із значенням звертання вживається форма називного відмінка: світло, крило, плече.
Множина
Називний відмінок множини може мати такі флексії: 1) в іменниках чоловічого роду твердої групи -и: робітники, інженери шофери, прапори; 2) в іменниках чоловічого роду твердої і мішаних груп -і або графічно -ї: учителі, портфелі, школярі, товариші, носії; 3) в іменниках середнього роду твердої і мішаної груп -а: коліна, полотна, прізвища або флексією -я, що графічно передає м'якість приголосного основи в іменниках середнього роду м'якої групи: моря, послання, прислів'я.
Парадигма другої відміни
відмінок | Однина | ||||
Н. | стіл | шофер | батько | село | |
Р. | стол-а | шофер-а | батьк-а | сел-а | |
Д. | стол-у (-ові) | шофер-ові (-у) | батьк-ові (-у) | сел-у | |
З. | стіл | шофер-а | батьк-а | сел.-о | |
О. | стол-ом | шофер-ом | батьк-ом | сел-ом | |
М. | (на) стол-і | (на) шофер-ові (-у) | (на) батьк-ові | (на) сел.-і | |
Кл. | стол-е | шофер-е | батьк-у | сел-о |
відмінок | Множина | ||||
Н. | стол-и | шофер-и | батьк-и | сел-а | |
Р. | стол-ів | шофер-ів | батьк-ів | сіл | |
Д. | стол-ам | шофер-ам | батьк-ам | сел-ам | |
З. | стол-и | шофер-ів | батьк-ів | сел-а | |
О. | стол-ами | шофер-ами | батьк-ами | сел-ами | |
М. | (на) стол-ах | (на) шофер-ах | (на) батьк-ах | (на) сел-ах | |
Кл. | стол-и | шофер-и | батьк-и | сел-а |
В окремих іменниках середнього роду виступає давнє закінчення називного двоїни -і: очі, плечі, уші (і вуха) або -и: рукави (при більш поширеному вживанні: вуса, рукава).
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
