Місцевий відмінок відповідає на питання на кому? на чому? Значення місцевого відмінка в українській мові обмежені вживанням при ньому прийменниками на, в (у), о (об), по. Форма місцевого відмінка в сучасній українській мові аналітична: семантично-функціональне значення передається прийменником у єдності з флексією.
Місцевий відмінок виражає місце дії (жити в селі, біліти на палубі, розкидати по полю); час (прийти о шостій годині); рідше виступає із значенням об'єктним (зосередитися на головному завданні), зокрема знаряддя дії (грати на баяні) чи засобу пересування (приїхати на возі).
Кличний відмінок. Виконує в реченні апелятивну функцію - звертання до адресата мовлення. Форма кличного відмінка ніколи не пов'язується з прийменниками і не вступає в підрядні чи сурядні зв'язки з іншими членами речення. Вона твориться від іменників чоловічого чи жіночого роду, що означають осіб: Ой ти, дівчино, з горіха зерня (І. Франко), істот і персоніфіковані предмети: Повій, вітре, на Вкраїну, Де покинув я дівчину (С. Руданський); Думи мої, думи мої, Квіти мої, діти! (Т. Шевченко).
Значення звертання до особи виражається за допомогою флексії у формі однини (Галю, Оксано, Карпе, сину). У множині клична форма зберігається з формою називного відмінка.
Основні значення відмінків образно передав Д. Білоус у поезії «Це ж як вірш»:
Називний питає хто ти? що ти?
Хоче він про наслідки роботи
і про тебе чути лиш похвали,
щоб тебе як приклад називали.
Родовий доскіпує свого -
Хоче знати він кого? чого?
І про тебе знать, якого роду,
що немає роду переводу.
Все давальний дасть - не жаль йому,
але хоче знать: кому? чому?
Знать про тебе, гожого на вроду,
що даєш і ти свому народу?
У знахідного свої потреби:
він - кого? і що? - питає в тебе.
І кого всі ми за друзів маєм,
І що друзі роблять нам навзаєм?
А орудний хоче знать: ким? чим?
У труді орудуй разом з ним.
Хоче знать: що здатний ти утнути?
Чим ти сильний? Ким ти хочеш бути?
А місцевий - де? В якому місці?
Хоче знати - у селі чи в місті?
Кличний закликає всіх навколо:
гей, Іване, Петре чи Миколо,
ви не будьте сонні та байдужі -
у житті нема нічого згірш.
Рідна мова! В ній слова - як ружі,
а самі відмінки - наче вірш.
Відмінювання іменників
За характером основ і відмінкових закінчень змінювані іменники в сучасній українській мові поділяються на чотири відміни.
До першої відміни належать іменники жіночого і чоловічого, а також подвійного (чоловічого і жіночого) ролу з закінченням -а (-я) у називному відмінку однини (робота, Олена, Микола, лівша, земля, суддя, Валя).
До другої відміни належать: іменники чоловічого роду, що в називному відмінку однини закінчуються на твердий чи м'який приголосний основи (дуб, кінь, гай), а також із закінченням на -о (батько, Петро, Дніпро); іменники середнього роду, що в називному відмінку однини мають закінчення -о, -е (перо, полотно, поле), а також -я, крім тих, що при відмінюванні мають суфікси -ен-, -ат- (листя, знаряддя, клоччя). Суди належать також іменники подвійного (чоловічого і середнього) роду з суфіксом -иш(е) (вовчище, носище).
Третю відміну складають іменники жіночого роду, які в називному відмінку однини закінчують на твердий чи м'який приголосний основи (ніч, кров, сіль). До цього типу відмінювання належить також іменник мати.
До четвертої відміни належать іменники середнього роду, що в називному відмінку однини мають закінчення -а (-я), у яких при відмінюванні з'являються суфікси -ен, -ат, ( -ят): ім'я - імені, курча - курчати, теля - теляти.
Іменники першої і другої відміни поділяються на групи: тверду, м'яку і мішану.
У першій відміні до твердої групи належать іменники з твердим приголосним основи перед закінченням (крім тих, що закінчуються на шиплячий приголосний): хата, книга, риба, Оксана, сирота.
До м'якої групи належать іменники з м'яким приголосним основи перед закінченням праця, вишня, лінія, Ілля, Соня.
Мішану групу складають іменники з шиплячим приголосним основи перед закінченням: межа. Круча, груша.
У другій відміні до твердої групи належать іменники з твердим приголосним чистої основи (віл, граб, міст, Роман) та з закінченням -о (батько, Дмитро, вікно, болото, світло). До цієї групи належить більшість іменників з основою на -р (сир, вир, твір, муляр, столяр і т. д.), у тому числі іменники іншомовного походження на -ар (-яр), -ир, -ур (з наголосом переважно на останньому складі основи): гектар, футляр, командир, абажур. Суди ж належать іменники звір, комар, снігур, хоч вони в називному відмінку множини мають закінчення -і, властиве іменникам м'якої групи (звірі, комарі, снігурі).
До м'якої групи належать іменники з кінцевим м'яким приголосним чистої основи (пень, скрипаль, Івась, обрій) та з закінченням -е (не після шиплячого), -а (-я): сонце, поле, життя, полум'я.
За типом м'якої групи відмінюються деякі іменники з основою на -р, зокрема на -ар, -ир, у яких при відмінювані в однині наголос буває на корені або на флексії, а в множині - тільки на флексії (пузир, лікар , воротар; пузиря, лікаря, воротаря; пузирі, лікарі, воротарі).
До мішаної групи належать іменники з шиплячим приголосним в кінці основи (ткач, плащ, масаж), перед флексією -е (плече, видовище). Сюди ж належить частина іменників на -р, а саме: назви осіб за фахом чи діяльністю з наголошеним суфіксом -яр- та сталим наголосом на флексії (газетяр, газетяра, газетяреві, газетярем, газетярі;).
В основу типів відмінювання іменників у сучасній українській мові покладено групування іменників за родами та особливості основ слів. Родове протиставлення досить своєрідне. Іменники жіночого роду на -а (-я) становлять першу відміну, сюди ж належать однотипні за формою (жіночого відмінювання) іменники чоловічого роду (кількість їх обмежена).
Іменникам жіночого роду протиставляються іменники чоловічого і середнього роду, що входять до другої відміни.
Третю відміну складають іменники жіночого роду, що в називному відмінку формально схожі на іменники чоловічого роду. До четвертої відміни належать іменники середнього роду, що виявляють деяку специфіку у порівнянні з іменниками цього ж роду другої відміни.
Форми іменників першої відміни
На відмінкові закінчення іменників першої відміни впливає кінцевий приголосний основи (твердої, м'якої і мішаної груп) і належність їх до категорії істот чи неістот (у формах множини).
Флексії м'якої і мішаної груп переважно є графічним позначенням м'якості приголосного основи.
Парадигми першої відміни
Тверда група
відмінок | Однина | Множина | |||
Н. | сестр-а | рук -а | сестр-и | рук-и | |
Р. | сестр-и | рук-и | сестер | рук | |
Д. | сестр-і | руц-і | сестр-ам | рук-ам | |
З. | сестр-у | рук-у | сестер | рук-и | |
О. | сестр-ою | рук-ою | сестр-ами | рук-ами | |
М. | (на) сестр-і | (на) руц-і | (на) сестр-ах | (на) рук-ах | |
Кл. | сестр-о | рук-о | сестр-и | рук-и |
М'яка група
відмінок | Однина | Множина | |||
Н. | ткал-я | наді-я | ткал-і | наді-ї | |
Р. | ткал-і | наді-ї | ткаль | надій | |
Д. | ткал-і | наді-ї | ткал-ям | наді-ям | |
З. | ткал-ю | наді-ю | ткаль | наді-ї | |
О. | ткал-ю | наді-ю | ткал-ями | наді-ями | |
М. | (на) ткал-і | (на) наді-ї | (на) ткал-ях | (на) наді-ях | |
Кл. | ткал-е | наді-є | ткал-і | наді-ї |
Мішана група
відмінок | Однина | Множина | |||
Н. | миш-а | круч-а | миш-і | круч-і | |
Р. | миш-і | круч-і | миш-ей | круч | |
Д. | миш-і | круч-і | миш-ам | круч-ам | |
З. | миш-у | круч-у | миш-ей | круч-і | |
О. | миш-ею | круч-ею | миш-ами | круч-ами | |
М. | (на)миш-і | (на)круч-і | (на)миш-ах | (на)круч-ах | |
Кл. | миш-е | круч-е | миш-і | круч-і |
Однина
У родовому відмінку однини іменники першої відміни твердої групи мають закінчення -и (школ-и, мух-и) та -і у м'якій і мішаній групах (стел-і, груш-і). в іменниках, що мають кінцевий приголосний основи -й, виступає графічно флексія -ї (наді-ї, мрі-ї).
У давальному відмінку в іменниках усіх трьох груп виступає флексія -і (школ-і, стел-і, груш-і), яка в іменниках з основою на -й графічно передається флексією -ї (Софі-ї).
В іменниках твердої групи, основи яких закінчуються на -г, -к або -х, перед флексією -і відбувається перехід цих приголосних у -з, -ц, -с (нога - нозі, рука - руці, стріха - стрісі).
У знахідному відмінку однини в іменниках твердої і мішаної груп виступає флексія -у (весну, ружу), яка графічно передається буквою -ю в іменниках м'якої групи (вишню, тополю).
В орудному відмінку іменники твердої групи мають закінчення -ою (рибою, липою, смугою); у м'якій та мішаній групах виступає флексія -ею (вишнею, працею, межею) або графічно передається (після кінцевого основи -й) буквою -є (надією, грацією).
У формі місцевого відмінка виступає та сама флексія, що і у давальному відмінку (-і або графічно -ї), але виражається відмінкове значення за допомогою прийменників на, у (в), по, о (об): на горі, у гаї, по хаті, о п'ятій годині.
Клична форма твориться від іменників твердої групи флексією -о (Ганно, весно), від іменників м'якої і мішаної групи переважно флексією -е (-є) або в пестливих назвах -у (-ю): Софіє, земле, круче; Полю, бабусю (і бабусе).
Множина
у називному відмінку множини іменники твердої групи мають закінчення -и (дороги, гори), а м'якої і мішаної груп - закінчення -і або графічно -ї (яблуні, кручі, мрії).
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
