гляд в більшості випадків - це встановлений законодавчими актами правовий обов'язок громадян показати на вимогу уповноважених органів та посадових осіб відповідні предмети (речі), документи. У разі відмови від виконання цього обов`язку громадян може бути піддано особистому примусовому оглядові або обстеженню майна для перевірки їх заяв про відсутність у них предметів, які становлять об'єкт правопорушення. Тому оглядові має передувати пропозиція уповноваженого працівника показати відповідні предмети, речі, документи.

Огляд як захід адміністративного примусу необхідно відрізняти від слідчої дії в кримінальному процесі, яка має таку ж назву. Схожою до особистого огляду є також така кримінально-процесуальна дія, як освідування. Відмінність полягає, крім підстав і порядку застосування, в об'єкті дослідження. Освідування - це огляд слідчим або судово-медичним експертом чи лікарем тіла людини з метою виявити або засвідчити наявність у неї особливих прикмет (ст.193 КПК). Під час же особистого огляду досліджується одяг громадянина для виявлення відповідних предметів (лише у виняткових випадках такі предмети можуть виявлятися і на тілі людини).

Нарешті, огляд як захід адміністративного примусу необхідно також відрізняти від обшуку - слідчої дії, яка здійснюється у зв'язку із розслідуванням кримінальної справи, на підставі постанови слідчого, із санкції прокурора або його заступника, за винятком житла чи іншого володіння особи, обшук яких дозволяється лише за вмотивованою постановою судді. Проте у невідкладних випадках, відповідно до ч. 4 та ч. 6 ст.177 КПК, обшук може бути проведено без санкції прокурора, але з наступним повідомленням про проведений обшук та його результати прокурора в добовий строк, а житла чи іншого володіння особи - без постанови судді. Саме той факт, що закон допускає проведення обшуку без попереднього винесення відповідного письмового рішення, на практиці може вести до проведення обшуку під виглядом огляду. Тому необхідно, на думку дисертанта, в законодавстві більш чітко провести розмежування огляду і обшуку, на що в літературі вже зверталась увага [156]Безсмертний Є.О. Особистий огляд і огляд речей в системі адміністративного примусу та повноваження органів внутрішніх справ щодо його застосування //Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених: Зб. наук. праць. Вип.2. - Харків: УнВС, 1997. - С.141-145.[156].

Законодавством передбачаються деякі правила здійснення особистого огляду та огляду речей, правда це стосується огляду як заходу припинення. На думку дисертанта, ці правила цілком можна поширити і на випадки його застосування із запобіжною метою. Зокрема, особистий огляд може здійснюватися уповноваженою на те особою однієї статі з порушником і в присутності двох понятих тієї ж статі. Застосування огляду як запобіжного заходу протоколом не оформляється, однак в разі виявлення правопорушення його має бути складено.

Як видно із зазначеного, застосування огляду як адміністративно-запобіжного заходу в чинному законодавстві врегульовано лише в загальних рисах, це стосується і відомчого регулювання. Об'єктивно огляд мало чим відрізняється від обшуку, проведення якого суворо регламентовано Кримінально-процесуальним кодексом України. Тому, на думку дисертанта, в адміністративному законодавстві, зокрема, в майбутньому Адміністративно-процедурному кодексі необхідно більш чітко визначити підстави застосування особистого огляду, огляду речей, в тому числі транспортних засобів та інших об'єктів. Це необхідно в інтересах зміцнення законності, забезпечення прав і свобод громадян, без чого неможлива побудова правової держави.

Наступними заходами адміністративного запобігання є відвідування підприємств, установ та організацій і входження на земельні ділянки, у жилі та інші приміщення громадян. Ці заходи передбачено п.15 та п.21 ст.11 Закону України “Про міліцію”. При цьому слід зазначити, що за метою здійснення та об'єктами застосування відвідування підприємств, установ, організацій і входження на земельні ділянки, в жилі та інші приміщення громадян дещо відрізняються, але суть їх одна і та ж - входження, проникнення на відповідну територію, об'єкт чи в приміщення.

Так, відповідно до п.15 зазначеної статті працівники міліції мають право безперешкодно у будь-який час доби заходити: а) на територію і в приміщення підприємств, установ і організацій, в тому числі митниці, і оглядати їх з метою припинення злочинів, переслідування осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, при стихійному лихові та інших надзвичайних обставинах; б) на земельні ділянки, у жилі та інші приміщення громадян у випадку переслідування злочинця чи припинення злочину, який загрожує життю жильців, а також при стихійному лихові та інших надзвичайних обставинах; в) у жилі приміщення громадян, які перебувають під адміністративним наглядом, з метою перевірки. Пункт 21 цієї ж статті надає міліції також право відвідувати підприємства, установи, організації для виконання контрольних і профілактичних функцій, які стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху.

Якщо підстави відвідування підприємств, установ і організацій, як уявляється, зрозумілі і не викликають особливих запитань, то цього не можна сказати про входження на земельні ділянки, у жилі та інші приміщення громадян. Закріпивши такою підставою припинення злочину, який загрожує життю жильців, законодавець тим самим невиправдано, як уявляється, обмежив права міліції у боротьбі зі злочинністю. Адже за такого формулювання Закону працівники міліції не мають права увійти на земельну ділянку, у жиле чи інше приміщення громадянина для припинення злочину, який загрожує життю інших громадян, без згоди жильців чи санкції суду. На думку дисертанта, зазначена норма Закону “Про міліцію” недосконала, в ній необхідно сказати загалом про злочин, який загрожує життю і здоров'ю людей.

Не все зрозуміло також із входженням у жилі приміщення осіб, які перебувають під адміністративним наглядом. Безперечно, таке право дозволяє міліції реально виконувати наглядові функції, стежити за поведінкою піднаглядного, запобігаючи тим самим вчиненню ним нових правопорушень. Але виникає запитання: чи потрібна для входження в таких випадках згода інших громадян, які проживають у цьому приміщенні? Законодавством подібне питання не врегульовано. На думку дисертанта, одержання такої згоди має бути обов'язковим.

В Законі “Про міліцію” вперше сформульовано правило, згідно з яким у випадку вчинення опору, протидії працівникові міліції у входженні в зазначених випадках на територію і в приміщення підприємств, установ і організацій, на земельні ділянки, в жилі та інші приміщення громадян він може вжити заходів до його подолання, передбачених цим же Законом. Це значить, що працівник міліції у таких випадках може застосувати інші заходи примусу, зокрема, заходи припинення спеціального призначення.

Серед адміністративно-запобіжних заходів особливою профілактичною спрямованістю відзначається взяття на облік і офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки. Цей захід застосовується до осіб, які систематично порушують громадський порядок, якщо ці порушення незначні за своїм характером і не тягнуть за собою юридичної відповідальності. Це, наприклад, побутові порушення, сімейні конфлікти, злісне пияцтво тощо.

Зазначений захід відіграє важливу профілактичну роль, тому що його головна мета - не тільки відреагувати на протиправну поведінку (що характерно для заходів припинення), але й не допустити її продовження в майбутньому. З приводу цього заходу серед вчених-адміністративістів ведуться постійні суперечки: куди його зараховувати - до заходів припинення чи до адміністративно-запобіжних заходів. Деякі автори беззастережно відносять цей захід до заходів припинення (О.М.Бандурка, Д.М.Бахрах та ін.), інші вчені вважають, що зазначений захід повинен бути у розряді адміністративно-запобіжних (Ю.П.Битяк, В.В.Зуй та ін.), а О.П.Клюшніченко називає його як серед заходів адміністративного припинення, так і серед адміністративно-запобіжних заходів [247]Клюшниченко А.П. Меры административного принуждения, применяемые милицией. - С. 69, 77.[247]. На думку дисертанта, домінування в цьому заході спеціальної мети - профілактики правопорушень і недопущення їх в майбутньому («застереження про неприпустимість протиправної поведінки») - дозволяє віднести його до заходів адміністративного запобігання.

Відповідно до п.4 ст.11 Закону України “Про міліцію” міліція має право виявляти і вести облік осіб, які підлягають профілактичному впливу на підставі і у порядку, встановленому законодавством, виносити їм офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки. Використання цього адміністративно-запобіжного заходу на практиці покладається в основному на дільничних інспекторів міліції. Відповідно до п. 3.2.1 Інструкції по роботі дільничного інспектора міліції, дільничні інспектори виявляють та беруть на облік осіб: а) звільнених з місць позбавлення волі; б) які визнані хронічними алкоголіками та зловживають спиртними напоями; в) які визнані наркоманами чи вживають наркотичні речовини без призначення лікаря; г) які систематично вчиняють правопорушення у побуті; д) психічно хворих, які є суспільно небезпечними і перебувають на спеціальному обліку в органах охорони здоров'я; є) неповнолітніх правопорушників, які перебувають на обліку в інспекції у справах неповнолітніх. Як свідчать матеріали практики, найчастіше офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки виноситься особам, які зловживають спиртними напоями, - щорічно таких застережень в Україні виноситься близько п'яти тисяч, хоча зрозуміло, що ця цифра реально могла б бути значно більшою.

На думку дисертанта, офіційне застереження доцільно виносити також у випадках звільнення від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів на розгляд громадськості або з оголошенням усного зауваження. Адже таких випадків досить багато - в Україні щорічно в середньому до ста тисяч громадян міліцією звільняється від адміністративної відповідальності відповідно до ст.ст. 21 і 22 КпАП України.

Рішення про взяття на облік і офіційне застереження приймає начальник органу внутрішніх справ або його заступник, а в разі їх відсутності - черговий по міськрайоргану внутрішніх справ. Особа, яка підлягає застереженню, може викликатися повісткою або запрошуватися безпосередньо працівником міліції, а в разі ухилення від явки без поважних причин - піддаватися приводу. Відомчі нормативні акти визначають також, що офіційному застереженню можуть піддаватися особи, які досягли 14-річного віку. Офіційне застереження неповнолітніх здійснюється в присутності батьків або осіб, які їх замінюють. Офіційне застереження може бути винесено в приміщенні міськрайвідділу, кабінеті дільничного інспектора, а в разі його відсутності - в приміщенні виконкому місцевої ради.

Підставою для взяття на облік та офіційного застереження визнаються перевірені та підтверджені заяви громадян, рапорти працівників міліції, повідомлення установ, підприємств, організацій і посадових осіб, позаштатних співробітників міліції про вчинення особою порушення громадського порядку або інших правопорушень, які не потягли за собою застосування заходів адміністративного стягнення чи кримінального покарання [247]Клюшниченко А.П. Меры административного принуждения, применяемые милицией. - С. 70.[247].

Про винесення особі офіційного застереження має бути складено протокол, в якому, на думку дисертанта (законодавство зміст протоколу не визначає), повинні бути зазначені: дата та місце його складення, посада, спеціальне звання, прізвище, ім'я, по батькові начальника мійськрайвідділу чи його заступника, прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання та роботи (навчання) особи, якій винесено застереження, сутність порушення, пояснення можливих наслідків і відповідальності у випадку продовження протиправної поведінки. Протокол підписується працівником міліції та особою, якій винесено застереження. Якщо особа відмовляється від підписання протоколу, в ньому робиться про це відповідний запис.

Офіційне застереження не можна застосовувати, як уявляється, у випадках, якщо є достатні підстави для притягнення особи до адміністративної чи, тим більше, кримінальної відповідальності. Така підміна одним одного різних правових інститутів не сприяє зміцненню правопорядку, а, навпаки, веде до вседозволеності, вчинення нових правопорушень.

Як видно із викладеного, підстави та порядок застосування розглянутого заходу примусу визначено тільки відомчими нормативними актами. Разом з тим його застосування суттєво обмежує права і свободи громадян. Правовими наслідками його можна назвати, крім обмеження особистої свободи на час перебування в приміщенні міліції чи місцевої ради, також неможливість реалізації деяких інших особистих прав, зокрема, особам, які перебувають на обліку в міліції, не може бути дано дозвіл на придбання, зберігання чи користування об'єктами дозвільної системи, вони не можуть бути прийняті на роботу, пов'язану з такими об'єктами, тощо. Тому, на думку дисертанта, в Законі «Про міліцію» необхідно детально регламентувати не тільки право міліції вести облік і застосовувати офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки з вказівкою на підстави та порядок, «встановлені законодавством» (оскільки реально «законодавством» тут є відомчі інструкції), але і порядок, процедуру реалізації цього права. Ця процедура може бути врегульована також в майбутньому Адміністративно-процедурному кодексі.

Відповідно до п.19 ст.11 Закону України “Про міліцію” її працівники мають право вносити у відповідні державні органи, об'єднання громадян, підприємства, організації, посадовим особам обов'язкові до розгляду подання про необхідність усунення причин і умов, які сприяють вчиненню правопорушень.

Цей захід відрізняється від інших адміністративно-запобіжних заходів головним чином тим, що його мета полягає в запобіганні вчиненню правопорушень не шляхом їх виявлення і наступного припинення чи встановлення особи порушника, а шляхом запобігання вчиненню правопорушень конкретним органом чи посадовою особою в майбутньому завдяки впливу на обставини, які їх породжують.

Слід зазначити, що ст. 23-1 КПК України також передбачає внесення подання про вжиття заходів для усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, органом дізнання, слідчим, прокурором, тобто в даному випадку мова йде про захід кримінально-процесуального характеру. У зв'язку з цим логічно зробити висновок про те, що як захід адміністративного примусу подання міліції може переслідувати мету усунення причин та умов, які сприяють вчиненню адміністративних проступків, хоча в певній віддаленій перспективі вони можуть призвести і до вчинення злочину. Внесення таких подань передбачено, крім Закону «Про міліцію», також ст. 282 КпАП України, правда, в цій статті вони називаються пропозиціями. На думку дисертанта, за своїм змістом норма п.19 ст.11 Закону «Про міліцію» дещо ширша, ніж норма ст. 282 КпАП, адже остання уповноважує на внесення пропозицій про усунення причин і умов вчинення адміністративних правопорушень тільки органи (посадових осіб), що розглядають справи про них, тоді як відповідно до п.19 ст.11 Закону «Про міліцію» подання можуть вносити також посадові особи міліції, які повноважень щодо розгляду справ не мають. До того ж, слід відзначити більший ступінь обов'язковості подання порівняно з пропозицією.

В свою чергу, перевага ст.282 КпАП перед п.19 ст.11 Закону «Про міліцію» виявляється в тому, що вона передбачає обов'язок відповідного державного органу чи органу місцевого самоврядування, громадської організації або посадової особи повідомити протягом місяця з дня надходження пропозиції органу чи посадовій особі, яка внесла цю пропозицію, про вжиті заходи. Разом з тим застосування будь-яких заходів впливу за невиконання зазначеного обов'язку не передбачено, хоча, на думку дисертанта, слід було б встановити за нього адміністративну відповідальність.

В літературі називається два види пропозицій, які вносяться суб'єктами адміністративної юрисдикції, - пропозиція на підставі узагальнення, аналізу і оцінки розгляду відповідної категорії справ або справ про правопорушення, вчинені особами, що перебувають у трудових чи інших відносинах з відповідним підприємством (установою, організацією), і пропозиція у конкретній справі [255]Кодекс Украины об административных правонарушениях (научно практический комментарий) / Под общ. ред. А.С.Васильева. - Х., 2000. - С. 919-920.[255].

Законодавство не містить вказівок щодо змісту подання, так само як і щодо зазначеної пропозиції. Автори науково-практичного коментаря КпАП стверджують, що пропозиція складається з двох частин - основної, в якій містяться рекомендації щодо усунення причин та умов, які призвели до правопорушення, і додаткової - адресат пропозицій; короткий зміст; позначки про отримання повідомлення, про вжиті заходи щодо усунення причин та умов; найменування посадової особи (органу), звання, прізвище, ім'я, по батькові, підпис особи, яка надсилає пропозицію [255]Там само. - С. 921.[255].

На думку дисертанта, щодо змісту подання можна скористатися за аналогією положеннями ст.25 Закону України «Про прокуратуру» [15]Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 53. - Ст. 793.[15], яка закріплює вимоги до подання прокурора про усунення порушень закону, причин цих порушень і умов, що їм сприяють. Зокрема, в поданні прокурора обов'язково має бути зазначено, ким і яке положення закону порушено, в чому полягає порушення та що і в який строк посадова особа або орган мають вжити до його усунення. Звичайно, в поданні посадових осіб міліції про необхідність усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень, мова має йти не про порушення закону, а про конкретні обставини чи недоліки в роботі, завдяки яким було вчинено правопорушення, а також сформульована вимога про необхідність їх усунення. Що стосується оформлення подання як управлінського акта, то тут вимоги загальні - вказівка на адресат, представлення посадової особи, констатація факту, який викликав необхідність внесення подання, формулювання вимоги з її юридичним обґрунтуванням, підпис тощо.

Пункт 19 ст.11 Закону «Про міліцію», як уявляється, слід було б доповнити вказівкою на обов'язковість вжиття заходів за поданням міліції та повідомлення про це відповідної посадової особи протягом місячного терміну. Відповідальність же за невжиття заходів за таким поданням має наставати за загальними правилами, тобто відповідно до ст.185 КпАП України.

2.2.2 Юридична природа, зміст та правила застосування адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі

Останнім часом щодо правової природи адміністративного нагляду в адміністративно-правовій літературі відсутня єдність поглядів. За радянських часів, коли цей нагляд і встановлювався, і здійснювався міліцією, запитань щодо нього практично не виникало. В наш же час, особливо після того, як адміністративний нагляд почав застосовуватися в судовому порядку, в літературі все частіше висловлюються міркування про необхідність перегляду адміністративно-правового характеру цього заходу, оскільки об'єкт правового регулювання в цьому випадку не відповідає галузевій приналежності норм, за допомогою яких воно здійснюється [393]Соловей Ю.П. Зазн. праця. - С. 387.[393]. Певна доля істини в цьому твердженні є, але не можна погодитись з тим, що об'єкт правового регулювання тут не є адміністративно-правовим. Ми вже звертали увагу на те, що заходи адміністративного примусу можуть застосовуватись для боротьби зі злочинами шляхом їх попередження і припинення, а деякі з них саме для цього і використовуються. Ніякого протиріччя в цьому, на думку дисертанта, нема, адже жодна інша галузь права подібні відносини (тобто коли відсутній злочин, але існує реальна небезпека його вчинення) не регулює. Закон не допускає, так би мовити, „вмикання” норм права кримінального блоку (кримінального, кримінально-процесуального і кримінально-виконавчого) в таких випадках, тому впливати на ситуацію можна тільки за допомогою використання адміністративно-правових норм.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41

Голосование

Как вы оцениваете работу нашего сайта? Отлично Хорошо Нормально Плохо Результаты