Вилучення речей і документів може мати місце переважно після застосування двох попередніх заходів - адміністративного затримання або огляду. Воно полягає в примусовому припиненні володіння (а як наслідок - користування і розпорядження) особою, яка вчинила адміністративне правопорушення, певною річчю або документом.
Вилученню працівниками міліції підлягають речі, які є знаряддям або безпосереднім об'єктом правопорушення, можуть бути речовими доказами у справі, а також якщо їх може бути використано на шкоду затриманих. Інструкція з організації роботи чергової частини міськрайліноргану (п.4.4.5) передбачає, крім цього, вилучення документів, цінностей, грошей, цінних паперів і речей, заборонених до зберігання у кімнатах для затриманих (всі види зброї, боєприпаси, наркотичні, сильнодіючі, отруйні речовини, ножі, бритви, ключі, інші металеві предмети, скляний посуд, спиртні напої, тютюнові вироби, сірники, гральні карти, поясні ремені, помочі, шнурки, шарфи, краватки тощо). У водіїв транспортних засобів працівники Державтоінспекції можуть вилучати посвідчення на право керування цими засобами, номерні знаки, а також затримувати самі транспортні засоби і доставляти їх для зберігання на спеціальному майданчику чи стоянці (хоча в цьому випадку застосовується інші терміни, але це також вилучення).
Вилучені речі і документи зберігаються в камерах схову речових доказів, а там, де їх нема, - в інших приміщеннях міліції до розгляду справи, після чого, залежно від результатів розгляду їх може бути конфісковано, реалізовано, знищено або повернено володільцеві.
Про вилучення речей і документів складається окремий протокол або робиться запис у протоколі про адміністративне правопорушення, адміністративне затримання чи огляд речей. Закон не встановлює обов'язкових вимог до змісту і реквізитів протоколу вилучення. Найбільший інтерес при цьому становить відображення відомостей про вилучені речі чи документи. Доцільно, на думку дисертанта, використовувати рекомендації представників науки кримінально-процесуального права, які вважають необхідним в протоколі виїмки перелічити всі вилучені речі та документи із зазначенням назви, кількості, міри, ваги, матеріалу, з якого вони виготовлені, та індивідуальні ознаки [314]Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. - К., 1992. - С. 233.[314]. У певних випадках протокол складається в двох примірниках, один з яких додається до справи, а другий - вручається володільцеві. Це важливо робити завжди, коли після розгляду справи речі і документи може бути повернено колишньому власникові.
Стаття 265 КпАП передбачає особливості вилучення окремих видів речей та документів, вилучення їх у окремих осіб та процесуального оформлення вилучення деяких речей. Так, вилучені державні нагороди (ордени, медалі), нагрудні знаки до почесних звань, відзнаки Президента України, після розгляду справи підлягають поверненню їх законному володільцеві, а якщо він невідомий - надсилаються до Адміністрації Президента України.
Деякі речі після розгляду справи підлягають знищенню. Це самогон чи інші міцні спиртні напої домашнього вироблення, апарати для їх вироблення, наркотичні речовини, речі, вивезені або винесені із спеціально встановленої зони радіоактивного забруднення, тощо. Про знищення таких речей складається акт, в якому має бути зазначено, ким, коли, в присутності кого (понятих), яким чином і які саме речі було знищено.
Певні особливості має вилучення вогнепальної, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду та холодної зброї, бойових припасів, електрошокових пристроїв і спеціальних засобів, які в основному стосуються змісту протоколу. В ньому мають зазначатися марка або модель, калібр, серія, номер зброї, що вилучається, кількість і вид бойових припасів чи спеціальних засобів. До цього слід додати, що в протоколі необхідно вказати також про очевидні пошкодження і несправності зброї. Цей протокол складається у двох примірниках.
На думку дисертанта, в ст. 265 КпАП слід передбачити також особливості вилучення предметів, які швидко псуються, тобто мова йде переважно про продукти споживання. Такі предмети слід своєчасно реалізувати, для чого їх має бути передано відповідним торговельним підприємствам, а якщо з якихось причин зробити це неможливо - з дотриманням санітарних норм їх необхідно знищити. В цьому випадку, а також у всіх випадках вилучення речей, які мають тільки родові ознаки, актуальним є питання оцінки їх вартості, його також слід врегулювати в КпАП.
До особи, яка вчинила адміністративне правопорушення під час виконання службових обов'язків, вилучення речей (так само як особистий огляд і огляд речей) застосовується лише у невідкладних випадках.
В разі порушення правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, працівник Державтоінспекції може вилучити у водія посвідчення на право керування транспортним засобом. Необхідно звернути увагу на те, що КпАП в наш час детально не визначає підстави вилучення посвідчення, хоча зміст цієї норми свідчить про можливість його застосування.
Частина 13 ст. 15 Закону «Про дорожній рух» передбачає, що за наявності підстав для позбавлення водія права на керування транспортним засобом або накладення стягнення у вигляді штрафу посадові особи Державтоінспекції МВС України мають право не повертати зазначене посвідчення до прийняття рішення про позбавлення права або сплати визначеного штрафу. У цьому разі водієві видається тимчасовий дозвіл на керування транспортним засобом. За фактом затримання посвідчення і видачі тимчасового дозволу на керування транспортним засобом складається протокол про його вилучення або робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення.
Вилучення номерних знаків транспортного засобу допускається у випадках заборони експлуатації цих засобів (про що йшлося вище), а також керування транспортними засобами у стані сп'яніння або ухилення водія від проходження огляду на стан сп'яніння. До усунення зазначених порушень ці засоби може бути затримано і доставлено для тимчасового зберігання на спеціальному майданчику чи стоянці.
Вилучення речей і документів, особистий огляд і огляд речей, так само як і адміністративне затримання, може бути оскаржено зацікавленою особою у вищий орган (вищій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який застосував ці заходи, прокуророві або до суду.
Відсторонення водіїв від керування транспортними засобами та огляд їх на стан сп'яніння застосовуються міліцією у випадках, коли є достатні підстави вважати, що вони перебувають у такому стані. В ст. 266 КпАП встановлено лише загальне правило про відсторонення та огляд, без деталізації підстав та порядку їх здійснення.
Зазначений захід застосовується, коли у працівника міліції є достатні підстави вважати що водій (мається на увазі особа, яка фактично керує транспортним засобом, в тому числі не маючи на це права) керує транспортним засобом у стані сп'яніння. Про це може свідчити, наприклад, характер руху транспортного засобу, зовнішній вигляд особи, нарешті, працівнику міліції може бути відомо від інших осіб про те, що водій конкретного транспортного засобу вживав спиртні напої.
Відсторонення водія від керування транспортним засобом полягає в примусовому припиненні руху, звільненні цього засобу від особи, яка ним керує. При цьому може бути застосовано також заходи фізичного впливу, якщо водій не погоджується добровільно залишити транспортний засіб.
Вивчення практики застосування працівниками Державтоінспекції адміністративного законодавства дозволяє стверджувати про поширеність фактів порушень ними закону, що виявляються, як правило, у неналежному оформленні матеріалів про проведення огляду на стан сп'яніння. Це часто призводить до незаконного застосування штрафних санкцій, позбавлення водіїв права керування. З іншого боку, некваліфіковано проведений і неякісно оформлений огляд з метою встановлення стану сп'яніння водіїв є однією з причин, внаслідок яких деякі водії, об'єктивно винні у вчиненні правопорушення, відмовляються від пред'явлення та здачі посвідчення на право керування транспортним засобом, оскаржують дії працівників Державтоінспекції і, як наслідок, уникають заслуженої відповідальності. Адже підставою для останньої є сам факт керування транспортним засобом нетверезим водієм, який має бути зафіксовано у порядку, встановленому законодавством, а саме: належним чином оформленим документом про проведення огляду на стан сп'яніння [299]Максимов В. Деятельности ГАИ - правовую базу // Соц. законность. - № 8. - 1990. - С. 47-48.[299].
Процедура огляду, як і передбачено ч. 2 ст. 266 КпАП, визначена Міністерством внутрішніх справ, Міністерством охорони здоров'я та Міністерством юстиції України, які спільним наказом № 114/38/15-36-18 від 24 лютого 1995 року затвердили Інструкцію про порядок направлення громадян для огляду на стан сп'яніння в установи охорони здоров'я і проведення огляду з використанням технічних засобів, хоча, зважаючи на важливість питання такий порядок, на думку дисертанта, можна було б визначити урядовою постановою. Зазначена Інструкція передбачає, що стан сп'яніння порушника встановлюється на підставі його огляду, який проводиться працівниками міліції з використанням індикаторної трубки «Контроль тверезості» або інших спеціальних технічних засобів і (чи) працівниками медичних установ [372]Салманова О.Ю. Правове регулювання та практика застосування органами Державтоінспекції огляду водіїв на стан сп'яніння // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2001. - Вип. 14. - С. 32-36.
[372].
Огляд для визначення стану сп'яніння проводиться в двох випадках: якщо у особи, що керує транспортним засобом, є ознаки сп'яніння, і щодо учасників дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої постраждали люди, незалежно від наявності ознак сп'яніння. В разі відсутності зазначених підстав, наприклад, з профілактичною метою чи в рамках якогось рейду або місячника із запобігання порушенням правил дорожнього руху тощо проведення огляду не допускається. Ознаки алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння визначено в Інструкції. Зокрема, про наявність алкогольного сп'яніння попередньо можуть свідчити запах алкоголю з рота особи, нестійкість її пози, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук, різка зміна забарвлення шкіряного покриву обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці, заява громадян про вживання водієм спиртних напоїв, а також зізнання в цьому самої особи. Попередній висновок про наявність наркотичного чи іншого сп'яніння (токсичного, під впливом сильнодіючих лікарських препаратів тощо) може бути зроблено, крім того, коли у особи звужені або дуже розширені зіниці, які майже не реагують на світло, сповільнені рухи чи відповіді на запитання, на тілі є численні сліди від ін'єкцій. Зазначені ознаки працівник міліції встановлює шляхом візуального спостереження за фізичним станом водія.
У випадках, коли особа підлягає огляду в обов'язковому порядку як учасник дорожньо-транспортної пригоди, в якій постраждали люди, наявність ознак сп'яніння не має значення, а сам огляд проводиться також відповідно до вимог Інструкції, але виключно в медичній установі.
Відповідно до п. 1.5 Інструкції при проведенні огляду працівники охорони здоров'я та міліції зобов'язані діяти тактовно, не принижуючи честі та гідності особи, що оглядається.
Проводити огляд особи для визначення стану сп'яніння із застосуванням індикаторної трубки «Контроль тверезості» мають право тільки працівники міліції. Перед застосуванням трубки має бути обов'язково перевірена її придатність. Забороняється використовувати трубку, яка має механічні ушкодження, порушення герметичності, якщо наповнювач має зелені вкраплення і пересипається по трубці, а також якщо минув гарантійний термін її використання.
Огляд водія з використанням індикаторної трубки «Контроль тверезості» проводиться тільки за його згодою, в разі відсутності такої згоди цей захід здійснюється в установах охорони здоров'я. Інструкція закріплює також положення про те, що огляд проводиться в присутності двох свідків. Разом з тим свідок, відповідно до ст. 272 КпАП, - це будь-яка особа, про яку є дані, що їй відомі які-небудь обставини, які підлягають установленню по даній справі. Тобто в Інструкції невірно визначено учасників огляду - мова в ній має йти не про свідків, а про понятих як незацікавлених в справі осіб, що присутні під час здійснення огляду і своїми підписами засвідчують відповідність записів у протоколі виконаним діям. У зв'язку з цим до п.2.3. Інструкції, як уявляється, необхідно внести зміни, передбачивши присутність під час проведення огляду саме понятих.
Результати огляду оформлюються протоколом огляду особи на стан сп'яніння, а також можуть бути зафіксовані в протоколі про адміністративне правопорушення. Протокол огляду водія з використанням індикаторної трубки «Контроль тверезості» є підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом у стані сп'яніння лише в тому випадку, коли сам водій згоден з результатами огляду і не наполягає на його проведенні в медичній установі. У випадку, коли водій не погоджується з цими результатами, він в обов'язковому порядку направляється для огляду в установу охорони здоров'я.
Викладена процедура проведення огляду за допомогою індикаторної трубки «Контроль тверезості» є обов'язковою і відступати від неї працівник міліції не має права. Більше того, в такому ж процесуальному порядку мають використовуватися і інші технічні засоби, допущені до застосування для огляду на стан сп'яніння за погодженням з Міністерством охорони здоров'я та Міністерством внутрішніх справ України. При цьому правила технічної експлуатації приладу визначаються в нормативно-технічній документації підприємства-виготовлювача.
На жаль, індикаторна трубка «Контроль тверезості», яка перебуває на озброєнні міліції протягом кількох десятиліть, за своїми технічними характеристиками вже давно застаріла, її використання постійно породжує конфліктні ситуації. А «інші технічні засоби», про можливість застосування яких для огляду водіїв на стан сп'яніння сказано в Інструкції, - це лише мрія працівників міліції, які здійснюють цей захід. Ця мрія може стати реальністю, якщо органи ДАІ будуть оснащені такими, наприклад, технічними засобами для аналізу видихуваного повітря на вміст алкоголю як прилад Alcotest 7410 німецького концерну «Drager». Цей прилад одержав сертифікат затвердження Державного комітету України стандартизації, метрології і сертифікації, реєстраційне посвідчення Комітету з нової медичної техніки Міністерства охорони здоров'я України і був апробований ще в 1998 році в підрозділах ДАІ ГУМВС України в м. Києві і Київській області. За результатами апробації прилад було визнано дуже зручним, простим у використанні і надійним засобом виміру вмісту алкоголю у повітрі, видихнутому людиною. Шкода, якщо через хронічну нестачу коштів для більшості працівників Державтоінспекції його застосування для більш ефективної діяльності щодо забезпечення безпеки дорожнього руху так і залишиться нездійсненною мрією [372]Салманова О.Ю. Правове регулювання та практика застосування органами Державтоінспекції огляду водіїв на стан сп'яніння // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2001. - Вип. 14. - С. 32-36.[372].
Варто зазначити, що особа має право лише обирати порядок проходження огляду на стан сп'яніння - із використанням індикаторної трубки «Контроль тверезості» або інших спеціальних технічних засобів чи у медичній установі, ухилення ж від проходження такого огляду становить склад адміністративного проступку, передбаченого ст. 131 КпАП.
Розглянутим заходом перелік заходів забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення вичерпується. В літературі до них інколи відносять так звані процесуальні заходи виконання адміністративних стягнень [245]Кисин В.Р. Меры административно-процессуального принуждения, применяемые милицией. - С. 51-52.[245]. Однак, при детальному розгляді виявляється, що це не особлива група заходів припинення, а заходи, які застосовуються як з метою забезпечити виконання стягнення, так і з іншою метою (заходи фізичного впливу, вилучення тощо). Особливо часто в цих випадках застосовуються спеціальні засоби і заходи фізичного впливу, які становлять окрему групу заходів адміністративного припинення.
3.4 Особливості застосування міліцією заходів адміністративного припинення спеціального призначення
В діяльності міліції щодо забезпечення громадського порядку, охорони прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб, боротьби з різними правопорушеннями важливе значення має використання надзвичайних, екстраординарних заходів адміністративного припинення або, іншими словами, заходів припинення спеціального призначення, до яких належать заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальна зброя.
Слід звернути увагу на те, що для позначення зазначених заходів в сучасній науці існує кілька термінів. По-перше, це вже використані нами терміни “заходи адміністративного припинення спеціального призначення” та „спеціальні заходи адміністративного припинення”. Наприклад, А.П. Клюшніченко, який почав вживати ці терміни одним з перших, до заходів адміністративного припинення спеціального призначення відносив застосування вогнепальної зброї, прийомів самбо, наручників та інших засобів спеціального утримання [247]Клюшниченко А.П. Меры административного принуждения, применяемые милицией. - С. 72.[247]. Як бачимо, термін “спеціальні засоби” тоді ще широко не використовувався. Це сталося після 1987 р., коли на озброєння міліції були повернуті гумові кийки та прийняті газові (аерозольні) балончики (упаковки) тощо.
По-друге, в Законі України “Про міліцію” зустрічається поняття “сила”. Зокрема, в ч. 4 ст. 12 визначено, що у разі неможливості уникнути застосування сили вона не повинна перевищувати міри, необхідної для виконання покладених на міліцію обов'язків; ч. 7 ст. 12 передбачає, що перевищення повноважень щодо застосування сили тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Тобто в даному випадку зазначені вище заходи об'єднано поняттям “сила”.
По-третє, в міжнародному законодавстві використовується термін “вогнепальна зброя та сила” (ст.ст. 1, 2, 4-7 Основних принципів застосування сили і вогнепальної зброї посадовими особами з підтримання правопорядку, прийнятих резолюцією VIII Конгресу ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками від 7 вересня 1990 р. [89]Основні принципи застосування сили і вогнепальної зброї посадовими особами з підтримання правопорядку: Прийняті резолюцією VIII Конгресу ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками від 7 вересня 1990 р. // Права людини і професійні стандарти для працівників міліції і пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій. - Амстердам-Київ: Українсько-Американське Бюро захисту прав людини, 1996.- С. 35-39.[89] Це, на думку дисертанта, спеціально зроблено з метою виділення серед зазначених засобів таких, що призначені для позбавлення людини життя або її поранення.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41
