В ст.24 КпАП, в якій закріплено систему адміністративних стягнень, названо сім їх видів: попередження; штраф; оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; конфіскація такого предмета або грошей, отриманих внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові; виправні роботи; адміністративний арешт. В літературі справедливо робиться наголос на тому, що це є саме система, тобто закріплений в певній послідовності (за ступенем суворості) відносно стійкий, диференційований перелік заходів адміністративної відповідальності, об'єднаних спільністю підстав, мети, функцій і процедури застосування [110]Административная ответственность в СССР / Под ред. В.М. Манохина и Ю.А. Адушкина. - С. 103.[110]. Зазначається також, що ця система є суворо формалізованою: ними є тільки ті заходи примусового впливу, які законодавець визначив як адміністративні; будь-які інші засоби примусу, навіть якщо вони подібні до стягнення за метою, змістом, назвою, до таких не належать. Перелік стягнень дано у ст. 24 КпАП у суворо визначеному порядку: від менш суворих до більш суворих, закон містить „щаблі” заходів впливу [266]Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. - С. 228, 299.[266].
Варто зауважити, що в наш час висновок про те, що в ст. 24 КпАП адміністративні стягнення перераховано із врахуванням зростання їх суворості, не можна визнати безперечним, такий висновок і раніше ставився під сумнів [398]Студеникина М.С. Что такое административная ответственность? - М., 1990. - С. 31.[398]. Тим більше зараз, коли штраф може бути застосовано в розмірі до 5 тис. грн., тому навряд чи можна суворішими визнати виправні роботи і навіть адміністративний арешт.
Крім перерахованих семи стягнень в ст. 24 КпАП передбачена можливість застосування до іноземних громадян і осіб без громадянства адміністративного видворення за межі України в разі грубого порушення ними правопорядку. Підкреслимо, що видворення прямо стягненням не названо, про нього тільки мова йде саме в цій статті КпАП. На думку дисертанта, воно і є не стягненням, а заходом припинення, тому про нього йшла мова в попередньому розділі.
Система адміністративних стягнень, закріплена в ст. 24 КпАП, є неповною, відкритою, ч. 3 цієї статті передбачає можливість доповнення законодавчими актами зазначеної системи новими видами. Зокрема, Законом України „Про об'єднання громадян” [26]Про об'єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 34. - Ст. 504.[26] встановлено ряд стягнень, які можуть застосовуватися до цих об'єднань і КпАП не передбачені. Хоча в Законі прямо і не сказано, що ці стягнення є адміністративними, але їх характер свідчить саме про це.
В літературі висловлено також думку про те, що передбачені в ст. 7 Закону України „Про боротьбу з корупцією” заборона займати посади в державних органах та їх апараті і заборона балотуватися у депутати або на виборні посади в державні органи також є заходом адміністративного стягнення [242]Ківалов С.В., Біла Л.Р. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. - С. 47.[242]. Такий висновок в цілому є логічним, але в законодавстві зазначені заходи стягненнями все ж не названо. Додамо також, що в проекті нового КпАП пропонується передбачити кілька нових стягнень, в тому числі і позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю.
В наш час міліції надано право застосовувати три види адміністративних стягнень: попередження, штраф і позбавлення права керування транспортними засобами. До того ж, як уявляється, застосування останнього стягнення серед повноважень міліції залишилось внаслідок неуважності розробників Закону від 5 квітня 2001 р. «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за порушення правил дорожнього руху», оскільки для справ про всі порушення правил дорожнього руху, за які може бути застосовано це стягнення, передбачено судовий розгляд, виняток становлять справи про проступок, встановлений ч. 1 ст. 132 КпАП (самовільне використання транспортних засобів, машин чи механізмів), які залишились підвідомчими міліції. Чому зроблено виняток саме для цього правопорушення, сказати важко, отже, це, мабуть, недогляд. Ще до одного стягнення міліція безпосередньо причетна. Мається на увазі адміністративний арешт, постанови про застосування якого виконуються саме і виключно міліцією.
Перераховані адміністративні стягнення є основними, тобто такими, які можуть накладатися лише самостійно, забороняється накладати за одне правопорушення два або більше основних стягнень. Наведені стягнення відрізняються одне від одного за певними ознаками. Це, перш за все, характер впливу на суб'єкта відповідальності, залежно від якого адміністративні стягнення прийнято поділяти на стягнення морально-правового впливу (попередження), майнові стягнення (штраф), стягнення, пов'язані з позбавленням спеціальних прав, наданих громадянинові (позбавлення права керування транспортними засобами), і стягнення, пов'язане з короткочасним позбавленням волі - адміністративний арешт [110]Административная ответственность в СССР / Под ред. В.М. Манохина и Ю.А. Адушкина. - С. 105.[110]. За іншою класифікацією, залежно від цільового призначення, адміністративні стягнення поділено на три групи: стягнення морально-профілактичного характеру (попередження), заходи особистісного характеру, пов'язані з безпосереднім психічним або фізичним впливом на особу порушника (адміністративний арешт, позбавлення прав) і заходи майнового характеру (штраф) [246]Клюшниченко А.П. Административная ответственность за правонарушения, подведомственные органам внутренних дел: Лекция. - К., 1975. - С. 16-17.[246], хоча можна зауважити, що попередження також справляє психічний вплив на особу, а от позбавлення прав впливає на особу шляхом зміни її правового статусу. Розрізняють також адміністративні стягнення одноразового характеру (попередження, штраф) і, такі, вплив яких триває протягом певного часу (позбавлення спеціального права, адміністративний арешт) [110]Административная ответственность в СССР / Под ред. В.М. Манохина и Ю.А. Адушкина. - С. 106.[110]. Найголовніша ж відмінність полягає, звичайно, у змісті цих стягнень, на аналізі якого ми і зупинимось детальніше.
Попередження в адміністративно-юрисдикційній діяльності міліції за важливістю займає друге місце після штрафу. Аналіз санкцій статей КпАП, що передбачають відповідальність за проступки, справи про які підвідомчі міліції, показує, що четверта їх частина (19 із 76) містить попередження як альтернативне або єдине стягнення. За даними Т.О. Коломоєць, кількість постанов про застосування попередження становить 5-6 % від всіх постанов, що виносяться суб'єктами адміністративної юрисдикції [264]Коломоєць Т.О. Штрафи за законодавством про адміністративні правопорушення України. - Запоріжжя:, 2000. - С. 27.[264].
Попередження полягає в офіційному осуді вчиненого проступку і застереженні правопорушника від його повторення. Як вірно ще зазначено, попередження - це інформування порушника про те, що його поведінка має антигромадський характер і що йому слід припинити вчинення подібних проступків, інакше він буде підданий більш суворому покаранню [171]Ващенко С.В., Поліщук В.Г. Адміністративна відповідальність: Навчальний посібник. - С. 61.[171]. У зв'язку з цим і в санкціях статей КпАП попередження встановляється як альтернативний захід поряд зі штрафом. Єдиний виняток становить ст. 125 („Інші порушення правил дорожнього руху”), в якій попередження передбачено як єдине стягнення.
На думку дисертанта, це адміністративне стягнення може бути ефективним в тому випадку, якщо санкція відповідної норми передбачає можливість його застосування поряд з іншими стягненнями (найчастіше - штрафом). Якщо ж інші стягнення застосувати неможливо, то це означає, по суті, відсутність відповідальності за те чи інше діяння, адже скільки разів таке порушення не повторювалося б, накладено може бути тільки попередження. Навіть якщо з'ясовувати зміст цього стягнення з огляду на його термінологічну сутність, слово „попередження” означає певну пересторогу, цим заходом суб'єкт адміністративної юрисдикції попереджає правопорушника про те, що в разі повторення протиправної поведінки до нього буде застосовано вже інший, суворіший захід. Але реально в даному випадку попередження своєї профілактичної функції не виконує. Як уявляється, такий стан справ не відповідає потребам забезпечення правопорядку, тому санкцію ст. 125 КпАП слід зробити альтернативною, передбачивши в ній можливість застосування, крім попередження, також штрафу.
Попередження є найм'якшим адміністративним стягненням, на відміну від інших стягнень воно має порівняно малий коефіцієнт карального і застрашливого впливу на правопорушника, оскільки зорієнтовано переважно на виховний ефект. Тому з метою досягнення останнього у випадках реалізації альтернативних санкцій воно має застосовуватися із врахуванням відповідних умов, серед яких в літературі називають вчинення правопорушення вперше; малозначність проступку; незнання правових норм; позитивну характеристику особи порушника за місцем роботи (проживання); випадки, коли мінімальний розмір штрафу, передбачений альтернативною санкцією, не відповідає вчиненому діянню і майновому стану порушника; наявність пом'якшуючих і відсутність обтяжуючих обставин [110]Административная ответственность в СССР / Под ред. В.М. Манохина и Ю.А. Адушкина. - С. 108-109.[110].
Варто зазначити, що адміністративним стягненням визнається лише таке попередження, яке було винесено в письмовій формі або зафіксовано іншим встановленим способом (ст.26 КпАП). В більшості випадків воно оформляється шляхом винесення постанови уповноваженим на те органом або посадовою особою. В літературі інколи досить багато уваги приділяється аналізу відмінностей попередження від усного зауваження або попередження [171]Ващенко С.В., Поліщук В.Г. Адміністративна відповідальність: Навчальний посібник. - С. 62; [266]Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. - С. 300-301.[171; 266]. На думку дисертанта, головна відмінність полягає в тому, що попередження є адміністративним стягненням, заходом юридичної відповідальності, а інші зазначені форми впливу - ні.
Штраф - найпоширеніше адміністративне стягнення, яке передбачається майже за всі адміністративні правопорушення, справи про які підвідомчі міліції (виняток становить ст. 125 КпАП - „Інші порушення правил дорожнього руху”), про що вище йшла мова. На практиці застосування штрафу також становить переважну більшість стягнень із всіх застосованих - понад 90 % Основні результати нагляду за дорожнім рухом і дані про адміністративну практику Державтоінспекції МВС України за 2000, 2001 рр.; [263]Коломоєць Т.О. Штрафи за законодавством про адміністративні правопорушення України. - Запоріжжя, 2000. - С. 27.[263]. Домінування штрафу в адміністративно-юрисдикційній практиці в літературі пояснюється, по-перше, поширеністю цієї санкції і, по-друге, можливістю оперативного і гнучкого його використання як засобу впливу на матеріальні інтереси правопорушника [168]Васильев А.С. Административное право Украины (общая часть). Учебное пособие. - С. 214.[168]. Поширеність штрафу як адміністративного стягнення обумовила навіть проведення спеціальних наукових досліджень щодо його сутності, особливостей та ефективності [369]Саввин М.Я. Административный штраф. - М., 1984.; [263]Коломоєць Т.О. Штрафи за законодавством про адміністративні правопорушення України. - Запоріжжя, 2000.[369; 263].
Штраф в наш час є виключно грошовим стягненням, у порушника вилучається певна сума у власність держави, тим самим справляється вплив на його майнові інтереси. В минулому в адміністративно-штрафній практиці використовувався також штраф у натуральній формі (зерном, картоплею) [171]Ващенко С.В., Поліщук В.Г. Адміністративна відповідальність: Навчальний посібник. - С. 63.[171].
В наш час розміри штрафів залежать від офіційно встановленого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Мінімальний розмір штрафу, передбачений за правопорушення, справи про які підвідомчі міліції (а також взагалі), - 0,1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ч. 1 ст. 127 КпАП), максимальний - 175 неоподаткованих мінімумів (ст.164-4). В ст.135 КпАП встановлено інший порядок визначення розміру штрафу за безквитковий проїзд - він накладається у двадцяти- чи десятикратному розмірі від вартості проїзду в тому чи іншому виді міського транспорту.
В статтях Особливої частини розділу ІІ КпАП частіш за все зазначається мінімальний і максимальний розмір («від ... до ...»), іноді визначено лише верхню межу штрафу («в розмірі до...»). Слід звернути увагу на зростання розмірів штрафу, який може накладатися в порядку адміністративного стягнення. Адже в наш час справа дійшла до того, що штрафи, передбачені за адміністративні проступки, в багатьох випадках перевищують штрафні санкції Кримінального кодексу (ч. 2 ст. 53 Кримінального кодексу України передбачає можливість застосування штрафу як кримінального покарання в розмірі від 30 до 1000 неоподатковуваних доходів громадян), тим самим нівелюється різниця між адміністративною і кримінальною відповідальністю, що, звичайно, неприпустимо. Аналіз санкцій статей КпАП, що передбачають відповідальність за проступки, справи про які підвідомчі міліції, показує, що майже половина з них (35 із 76) передбачає можливість застосування штрафу у досить великому розмірі - більше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто більше 100 грн.), а 4 санкції встановлюють максимальний штраф, більший за 30 неоподатковуваних мінімумів.
Тому з погляду на викладене, враховуючи рівень економічного розвитку суспільства, матеріального добробуту населення, а також з метою встановлення законодавчих орієнтирів відмежування адміністративних проступків від злочинів, доцільно, на думку дисертанта, в КпАП закріпити максимальний розмір адміністративного штрафу на рівні 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто того мінімуму, який передбачено за вчинення злочинів. Подібна думка нами висловлювалася вже неодноразово [283]Комзюк А.Т., Гуменюк В.А., Салманова О.Ю. Деякі проблеми реформування законодавства про адміністративну відповідальність // Вісник Університету внутрішніх справ. Вип.1. - Х.: Ун-т внутр. справ, 1996. - С. 76-79; [272]Комзюк А.Т. Деякі проблемні питання проекту Кодексу України про адміністративні проступки // Вісник Університету внутрішніх справ. Вип.10. - Х.: Ун-т внутр. справ, 2000. - С. 178-183.[283; 272].
Заради справедливості варто зазначити, що Законом від 5 квітня 2001 р. «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за порушення правил дорожнього руху» було пом'якшено відповідальність за більшість проступків, пов'язаних з порушенням або невиконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, в результаті штрафні санкції почали більше відповідати характеру порушень, а також рівню матеріального добробуту населення. Проте, послідовно виступаючи за загальне зниження розмірів штрафів, передбачених за адміністративні проступки, все ж зазначимо, що після внесення зазначених змін виявилось, що, якщо виходити із суворості санкцій, а саме так це і має бути, проступки в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху - найменш суворі із всіх адміністративних проступків, з чим важко погодитися. Для наочності наведемо два приклади.
Так, за порушення водіями транспортних засобів правил дорожнього руху, що спричинили створення аварійної обстановки або пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових та інших споруд чи іншого майна, ст. 124 КпАП передбачає можливість накладення штрафу в розмірі від 17 до 68 гривень, а ст. 162 за порушення правил про валютні операції - від 510 до 748 гривень (майже в 30 разів більше!), хоча за суспільною шкідливістю ці проступки навряд чи так суттєво відрізняються.
Відсутність логіки у визначенні санкцій за ті чи інші проступки, в тому числі й ті, справи про які підвідомчі міліції, слід визнати загальною проблемою правового регулювання адміністративної відповідальності. На думку дисертанта, під час визначення і закріплення в законі розміру санкції за конкретний проступок як головний критерій має враховуватися суспільна шкідливість останнього [270]Комзюк А.Т. Деякі загальні проблеми визначення змісту Особливої частини проекту КпАП України // Українське адміністративне право: актуальні проблеми реформування: Зб. Наук. Праць. - Суми: ВВП „Мрія-1” ЛТД: Ініціатива, 2000. - С. 52-54.[270].
Позбавлення права керування транспортними засобами в наш час міліція застосовує за вчинення тільки одного адміністративного проступку - самовільне використання з корисливою метою транспортних засобів, що належать підприємствам, установам, організаціям, вчинене водіями цих засобів (ч. 1 ст. 132 КпАП). За своїм характером цей захід є підвидом такого адміністративного стягнення як позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові. Іншими словами, право керування транспортними засобами є одним із видів спеціальних прав, для одержання яких передбачено дозвільний порядок [255]Кодекс Украины об административных правонарушениях (научно-практический комментарий) / Под общ. ред. А.С. Васильева. - С. 101.[255]. Спеціальні права відрізняються від прав конституційних, які громадяни мають від народження або які виникають в результаті придбання дієздатності; особливість їх полягає також в тому, що вони персоніфіковані, тобто надаються конкретній особі [266]Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. - С. 308.[266].
Надання права керування транспортними засобами здійснюється в порядку, передбаченому ст. 15 Закону України „Про дорожній рух”, яка закріпила основні положення щодо допуску до керування транспортними засобами. Цією нормою встановлено, що кожен громадянин, який досяг встановленого віку і не має медичних протипоказань, може у встановленому порядку отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії, тобто стати водієм. Вік, після досягнення якого громадянин може набути зазначеного права, залежить від виду транспортного засобу: для керування мототранспортними засобами і мотоколясками - це шістнадцять років, автомобілями всіх видів і категорій (за винятком автобусів і вантажних автомобілів, обладнаних для перевезення більше восьми пасажирів), трамваями і тролейбусами - вісімнадцять років, автобусами і вантажними автомобілями, обладнаними для перевезення більше восьми пасажирів, - дев'ятнадцять років.
Проте досягнення одного лише віку недостатньо для одержання права керування. Другою його умовою є належний стан здоров'я особи. Перелік захворювань і вад, при яких особа не може бути допущена до керування відповідними транспортними засобами, визначається Міністерством охорони здоров'я України. Крім цього, громадянин, який бажає отримати право на керування транспортним засобом, зобов'язаний пройти підготовку в обсязі, передбаченому програмою підготовки водіїв транспортних засобів відповідної категорії чи типу.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41
