Велику роль у боротьбі українського народу проти наступу католицизму й польсько-шляхетського гноблення відіграли церковні братства, які були національно-релігійними громадськими організаціями православного міщанства. Одним з перших широку діяльність у 80-х роках 16 ст. розгорнуло Львівське братство. Братства, членами яких були переважно цехові ремісники, торговці, матеріально підтримували свої церкви, допомогали хворим, бідним, старим, утримували шпиталі, стежили за чистотою православних обрядів тощо. Згодом братства все ширше включалися в суспільно-політичний руд— відкривали друкарні і школи, організовували друкування полемічних творів, спрямованих проти католицизму на захист православ'я і права українського народу на свою національно-релігійгіу самобутність і незалежність.
Польський уряд та Ватикан намагалися повністю підкорити собі, окатоличити український народ. Та добровільно окатоличувалася лише частина української верхівки. Щоб досягти поставленої мети, єзуїти висунули ідею унії—об'єднання православної церкви з католицькою під зверхністю Папи римського. Ця ідея знайшла підтримку серед найбагатших українських магнатів і шляхтичів, які шляхом введення унії намагалися зрівнятися в своєму політичному становищі з польськими феодалами. Унію підтримували й деякі православні єпископи, а також київський митрополит Михайло Рогоза. Вони були незадоволені втручанням у церковні справи міщанства, об'єднаного в братства, прагнули вийти з-під влади православних патріархів, які підтримували братства, зберегти свої земельні володіння і зрівнятися у політичних правах з католицькими єпископами, що мали титули“князів церкви”, засідали в сенаті і залежали тільки від Папи римського і частково від польського короля.
Для офіційного проголошення унії в жовтні 1596 р. в м. Бересті був скликаний церковний собор. Та оскільки на ньому були присутні як прихильники, так і противники унії, собор розділився на два окремих собори: православний і уніатський. Останній 18 жовтня 1596 р. проголосив унію. За цим актом замість православної церкви в Україні створилася уніатська (греко-католицька) церква, яка була підпорядкована Папі римському. Уніатський собор визнав основні догмати католицької церкви, але церковні обряди залишалися православними, а богослужіння велося церковно-слов'янською мовою. Уніатське духівництво нарівні з католицьким звільнялося від сплати податків, уніатська шляхта, як і католицька, дістала право обіймати державні посади, а уніати-міщани зрівнювалися у правах з католицьким міщанством. Уніатським єпископам були обіцяні місця в сенаті, але ця обіцянка ніколи не була виконана.
Крім релігійних питань, в уніатстві велике місце посідали національні та політичні питання. Важливу роль у боротьбі проти унії та католицизму, в справі зміцнення національної свідомості відіграли полемічні твори, що були спрямовані на захист не лише православної
віри, а й незалежності України, на забезпечення самостійності українського народу. Серед авторів цих творів необхідно назвати Івана Вишенського з його“Посланням єпископам-відступникам, від православ'я” та Христофора Філалета, автора відомого “Апокрисиса”. Література полемістів утягнула суспільство в першу справжню ідеологічну полеміку, вона сприяла піднесенню рівня усвідомлення народом самого себе і свого місця в навколишньому світі. Церковна боротьба в Україні переросла на визвольну і загрожувала існуванню польсько-шляхетської влади. V. Виникнення козацтва та його роль в історії українського народу V. I. Генеза українського козацтва.
Слово “козак” у перекладі з тюркської мови означає “вільна людина”, “воїн”, “сторож”і вперше зустрічається у половецьких джерелах 13 ст. , візантійських та італійських витоках тієї ж доби для означення озброєних людей, які у східноєвропейських степах, на Чорноморщин'і давали відсіч татаро-монгольським завойовникам, охороняли кордони, супроводжували купецькі каравани, а у період між військовими справами підтримували своє існування землеробством, тваринництвом, рибальством, полюванням, торгівлею сіллю, селітрою тощо. Щодо концепцій виникнення козацтва, то, не зважаючи на їх розмаїття, всі вони сходяться в одному —зародження козацтва обумовили соціально-політичні зміни, що відбувалися на українських землях, внаслідок їх захоплення іноземними державами. Давайте пригадаємо, що нам відомо із попередньої лекції про устрій Великого князівства Литовського? Всі землі Литви вважалися державною власністю і були поділені на ділянки, що називалися службами (приблизно по 200 десятин). Ці служби уряд роздавав всім бажаючим, але за умови доставляти на службу одного озброєного чоловіка до війська великого князя. Уся територія Великого князівства була поділена на землі і повіти. В кожному повіті був замок, де жив повітовий староста чи воєвода, що був головою адміністрації, суддею і військовим начальником того краю. Там, де природні умови були сприятливими, люди охоче брали служби, а у степових районах, де було мало води та час від часу нападали кочівники, землі пустували. Литовські князі вирішили незайняті землі роздавати не окремим бажаючим, а громадам, ясна річ, що громада забов'язувалася постачати у військо князя озброєну людину. Так виник громадсько-вічовий устрій системи Речі Посполитої. Боротьба козаків за справедливе розв'язання релігійних суперечок перетворилася на один із основних напрямів діяльності Війська Запорізького. Козацькі депутати неодноразово втручалися у сеймову боротьбу між православними і католиками, вносили свої протести у місцеві та вищі органи влади Речі Посполитої. Існування Запорізької Січі, як цілком самостійної сили, набуло міжнародного визнання. До Січі приїздили представники Австрії, Швеції, Польщі, Росії, Кримського ханства та інших країн. Тут укладалися міжнародні угоди, велися дипломатичні переговори.
У різні періоди свого існування Запорізька Січ завжди прагнула поширити свій державний суверенітет на інші українські землі. Найбільш рельєфно ця політична альтернатива державним структурам Речі Посполитої виявлялася в роки збройної боротьби, яка загострювала соціальні, релігійні та етнічні суперечності, генерувала у середовищі козацтва нові ідеї. В 1616 р. польський сейм визнав той факт, що всередині Речі Посполитої утворилася інша республіка. Багаторічне функціонування Запорізької Січі, по суті, становило новий етап формування Української національної держави. Дух козацтва, який опанував всю Україну, охопив найрізноманітніші сфери життя і значною мірою зумовив тенденції розвитку наступного етапу утвердження на українських землях державних органів управління. Держава, яка виникла в роки визвольної боротьби 1648—1654 рр. , була її суспільно-політичним дітищем. V. II. Боротьба козаків з турками і татарами
З кінця 16 ст. українські козаки не лише боронили землі України від нападів турків і татар, а й здійснювали далекі сухопутні і морські походи. Здебільшого це здійснювалося без допомоги уряду Речі Посполитої. Турецький султан і кримський хан вимагали від польського уряду припинити походи козаків, але водночас самі продовжували спустошливі напади на українські землі, розв'язували агресивні війни. Запорізька Січ створила власний флот, який досить успішно протистояв Туреччині. Човни— “чайки”могли рухатися вперед і назад не розвертаючись, добре трималися на плаву і вміщували до 70 чоловік, які поперемінно веслували. Козацькі чайки легко маневрували і з часом виробилася ефективна тактика ведення морських боїв. Комбінуючи морські й сухопутні походи, козаки легко проникали у татарські та турецькі володіння.
Так, наприклад, у 1604 р. на багатьох чайках козаки підійшли до західного узбережжя Чорного моря. Оволоділи фортецею Варна, яка вважалася неприступною, розгромили турків, визволили багатьох невільників. У 1614 р. козаки двічі перепливали Чорне море і успішно громили турецькі міста Синоп і Трапезунд. А у 1615 р. спромоглися дістатися до самої турецької столиці —м. Костянтинополя, яке охоронялося султанською гвардією. Під проводом П. Сагайдачного у 1616 р. козаки взяли і спалили великий невільничий ринок Кафу, куди татари звозили для продажу бранців, захоплених в Україні. Козаки знищили там 14 тис. турецьких вояків, потопили чимало турецьких кораблів і визволили багатьох полонених. Під час Хотинської війни (1621 р. ) поляки звернулися до козаків по допомогу. П. Сагайдачний погодився допомогти полякам за умови, що цілій Україні будуть забезпечені релігійні та громадські права. Польський король Жигмонт III погодився надати Україні ті права, якими вона користувалася до прийняття Люблінської унії. Крім того, старшого серед козаків могли обирати самі козаки, а уряд мусив лише його затвердити. Ми не будемо зупинятися на ході хотинської баталії, проте наголосимо, що тільки за допомогою українських козаків полякам дісталася перемога. Але, на жаль, самого Сагайдачного було поранено і він, повернувшись до Києва, незабаром помер. Розгром турків під Хотином полегшив боротьбу поневолених ними народів, передусім балканських, вселив у них віру в можливість визволення з-під турецького ярма.
Боротьба козацтва проти турецько-татарської агресії допомогла підвищити його авторитет не лише серед власного народу, а й на міжнародній арені. Література
Борисенко В. , Заремба С. Україна козацька. - К 1993
. Борисенко В. Й. Курс української історії. — К. , 1998. — С 87—145. Наливайко Д. С. ^Козацька християнська республіка (Запорозька ич у західно-європейських літературних пам'ятках). — К 1992
КащенкоА. Оповідання про славне Військо Запорізьке низове Дніпропетровськ, 1991. Яворницький Д. і Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний Дніпропетровськ, 1991 . Вишенський І. Твори. — К. , 1976.
. Ісаєвич Я. Братства та їх роль в розвитку української культури ХУІ-ХУІІІ ст. — К. , 1966... Українське державотворення: невитребуваний потенціал:
Словник-довідник /. за ред. О. М. Мироненка. — К. , 1997.
5. Яковенко Н. М. Українська шляхта, — К. , 1993.
Лекція 4, 5.
НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ І СКЛАДАННЯ ДЕРЖАВНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ (серединаXVII ст. ). РУЇНА.
ПЛАН.
І. Події 1648—1657 років в Україні: революція чи національно-визвольна війна? 1 ІІ. Богдан Хмельницький — фундатор нової української держави. 3 ІІІ. Українська державність у 1648—1654 роках. 4
IV. Переяславська Рада та договір з Московською державою 1654 року. Березневі статті. 5
VI. Руїна (1658-1686). 7
Література 9
І. Події 1648—1657 років в Україні: революція чи національно-визвольна війна?
Політичні події 40-50-х років 17 століття на українських землях змінили карту Європи. Найбільш масштабне козацьке повстання, яке отримало назву Визвольна війна, козацька революція, велике повстання чи національно-визвольна війна, безумовно, відіграло величезну роль у розподілі політичних сил в цьому регіоні. То що ж це було—національно-визвольна боротьба українців проти •поляків, чи соціальна революція, яка втягнула у свою орбіту не тільки усі стани і соціальні групи, а й кожну окрему людину?
Якщо коротко зазначити причини зростаючого невдоволення народних мас України політикою Речі Посполитої, то необхідно наголосити на: посиленні гніту селян і міщан з боку польської шляхти, наступ на права козацтва й небажання надати козацькі права значній частині селян і міщан, незахищеність православної шляхти від свавілля польських магнатів, переслідування православного духовенства й національно-релігійні утиски інших груп населення.
У сучасній історичній науковій літературі переважає думка про те, що доцільніше визначити події 1648—1657 років як революційні. По-перше, у новоутвореній Українській державі була повністю змінена соціальна ієрархія суспільства, бо до національної еліти потрапили ті верстви населення, які здобули собі це право“правом шаблі”. По-друге, і тут варто погодитися зокрема з точкою зору Н. Яковенко, події Хмельниччини на багато століть уперед, якщо не до наших часів, визначили національний ідеал, довкола якого вперше в єдиному ритмі почали обертатися дві культури— елітарна і простонародна — постать героя-козака, символічного борця “за волю України”. Мета цієї революційної війни була утворити Українську державу, тим самим захистити мову, віру, культуру, звичаї, зберегти козацькі зольності, звільнити народ від утисків та експлуатації іноземних та місцевих феодалів. Нагадаємо, що 17 століття в історії Європи стало періодом глибоких соціально-економічних перетворень, коли народи, переборюючи тяжкі наслідки феодалізму, ставали на шлях більш прогресивного розвитку, формували і зміцнювали свої власні держави, затверджували нові форми управління, впроваджували більш ефективні форми виробництва. Події 1648—1657 років в Україні також не можна спрощувати, розглядаючи їх лише як визвольну війну проти польського гніту. Створення в ході цієї боротьби власної державності свідчить про те, що для цього багато чого мало змінитися в житті українського народу. Хто зміг створити цю державу і за рахунок чого? Це змогла зробити тільки велика соціальна сила, самоусвідомлена і самоідентифі кована, яка виросла на новому економічному укладі. Організоване військо, господарства нового фермерського типу, нові органи влади, що базувалися на виборності та самоврядуванні, разом і були новою державою, яка зародилась у надрах Речі Посполитої, і, відкидаючи відсталий феодальний устрій з покріпаченим селянством, державну організацію свавільної польської шляхти, принесла вільну працю, засновану на економічній зацікавленості, нове демократичне управління, де більша частина населення мала виборчі права.
Поряд з козацтвом українське селянство йшло до свого соціального визволення. Вливаючись в гетьманську армію, а часто і діючи самостійно, спалюючи панські маєтки, знищуючи польських панів, воно втілювало у життя власну мету—визволення з кріпацької залежності, отримання землі. Ця мета відповідала вимогам селянських мас європейських країн. Все це свідчить про відповідність українського шляху тим шляхам, якими йшли розвинені європейські держави, а народ України був готовий і боровся за нові соціально-економічні відносини, назваяких— буржуазні. В короткий час, в ході кривавої боротьби, український народ створив державу з чіткою структурою центральної і місцевої влади. З першого погляду події 1648—1657 років виглядають як визвольна війна проти іншої держави, проте, якщо вдатися до поглибленого аналізу, то ми побачимо в цих подіях всі риси національної революції, яка розгорнулась за соціальні перетворення, створення національної держави. Українська боротьба була складовою частиною великого революційного процесу, що розгорнувся в Європі за розвиток нових буржуазних відносин. Мета соціального визволення не могла бути досягнута без національного визволення, тому вирішити це завдання можна було, лише ліквідувавши національну залежність від Речі Посполитої і утворивши свою власну державу. ІІ. Богдан Хмельницький — фундатор нової української держави. Десять років гетьманував Богдан Хмельницький на українських землях. Організатор і керівник національно-визвольної революції, державний діяч, полководець та дипломат, засновник Української козацької держави, він є однією із найцікавіших постатей в історії України.
Отримавши освіту в єзуїтській колегії у Львові, він повернувся до служби у кінній сотні свого батька, чигиринського сотника. Богдан брав участь у козацьких походах на татар і турок, у селянсько-козацьких повстаннях 30-х років, навіть обіймав посаду писаря реєстрового війська. З середини 40-х років він почав підготовку повстання українського народу проти польсько-шляхетського панування. У 1647 році на таємній раді було висунуто і обговорено план повстання, за яким передбачалося звернутися за допомогою до Росії. Тоді ж Б. Хмельницький був заарештований, проте оскільки він належав до козацької старшини, необхідно було виконати певні формальності, щоб засудити його. Справа затяглася, Богдана Хмельницького кинули у тюрму, що була під наглядом чигиринського полковника Кречовсь-кого. Останній Богдана відпустив. Хмельницький тікає на Запоріжжя де 18 квітня 1648 року козацька рада обрала його гетьманом запорізьких козаків.
22 квітня 1648 року козацьке військо на чолі з Богданом Хмельницьким виступило в Україну, розпочавши цим воєнні дії проти військ шляхетської Польщі, у їх ході розкрився величезний талант гетьмана як полководця, його здібності дипломата і державного діяча.
Повстанські війська під командуванням Б. Хмельницького здобули перемогу над польсько-шляхетськими військами під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями (1648 р. ), у Зборівський битві (1649 р. ), під Батогом (1652 р. ) і Жванцем (1653 р. ) Незважаючи на програну через ханську зраду битву під Берестечком (1651 р. ), Хмельницький виявився справжнім знавцем військової справи, новатором і носієм передових ідей у воєнному мистецтві. Таким же новатором він показав себе в організації козацького війська, у державній діяльності. Засновник Української козацької держави, він став і першим організатором її адміністративного управління. Як визначний політик зумів, як ніхто до нього раніше, налагодити зовнішньополітичні зносини України з Туреччиною, Трансільванією, Росією, Польщею, Венецією, Швецією, Кримом та іншими країнами, майстерно використовуючи суперечності між ними.
ІІІ. Українська державність у 1648—1654 роках.
Боротьба українського народу за звільнення з-під влади Речі Посполитої мала одним із головних своїх наслідків формування в ході бойових дій початків власної державності. Для виконання державних функцій була пристосована наявна військово-адміністративна організація українського козацтва. Зборівська (серпень 1949 р. ) і Білоцерківська (вересень 1951 р. ) угоди України з Річчю Посполитою засвідчили, що на території, визволеній козаками, їм передаються повноваження державної влади. Полково-сотенна організація козацтва визначила структуру органів, які здійснювали цю владу. Вищий ешелон влади складали: загальна рада всього козацького війська, яка ще мала назви“військова”, “генеральна”, або “чорна”, старшинська рада та генеральний уряд на чолі з гетьманом. Загальна рада всього козацького війська являла собою представницький орган, який обирав вищих посадових осіб і вирішував найважливіші питання козацького життя. До старшинської ради, яка виконувала функцію дорадчого органу при гетьмані, входили лише представники козацької еліти. Виконавчим же органом з певними судовими повноваженнями був генеральний уряд. До його складу входили генеральний ооозний, генеральний осавул, генеральний бунчужний, генеральний писар, генеральний суддя та інші представники генеральної старшини. Територія, підвладна гетьманові, поділялася на полки і сотні, якими управляли полковники й сотники разом із відповідною старшиною. Гетьманом видавалися загальнообов'язкові акти —універсали, що оперативно регламентували нові відносини, які складалися під час визвольних змагань.
Таким чином, можна зазначити, що в 40—50-х роках склалося політичне утворення, яке мало ознаки державності: територію, військо, свої органи влади і управління, правові норми, певне міжнародне визнання і зачатки власних податкової і грошової систем. IV. Переяславська Рада та договір з Московською державою 1654 року. Березневі статті.
Пошуки допомоги у боротьбі проти шляхетської Польщі привели Б. Хмельницького до угоди з московським царем як найбільш бажаним союзником і протектором. Порівняно з іншими можливими спільниками —Туреччиною і Кримським ханством, Росія мала ту перевагу, що її з Україною об'єднували слов'янське етнічне походження та єдина православна віра (хоча і підпорядкована різним патріархатам). Разом з тим, Москва була зв'язана з Польщею мирним договором і не хотіла мати через Україну зайві зовнішньополітичні ускладнення. Тим паче, що попередній головний спільник Б. Хмельницького, кримський хан, розглядався Росією як традиційний геополітичний противник. З плином часу російсько-польські стосунки все більше загострювалися, чому сприяло систематичне порушення в польських офіційних документах правил написання повного титулу московського царя, що свідчило про претензії Польщі на деякі російські землі.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15
