Правильно організований контроль є однією з основних умов наукового й раціонального керівництва виховно-освітнім процесом, підвищує відповідальність кожного вихователя, майстра, виробничого навчання, викладача за якість його роботи з учнем».
Класні керівники, наставники, майстри ПТУ боролися за успішність вихованням відповідальності й волі. Знайомили дітей з поняттям "воля" у висловленнях великих людей, приводили приклади "незламної" волі видатних особистостей, показували, що, щоб учитися на "4" і "5", треба завзято трудитися, виховати в собі волю й характер, уміння переборювати "шкідливі бажання".
Організувавши роботу своєї групи в цьому напрямку, майстер ПТУ І.А. Андрієнко писав: "Коли в нас із успішністю все буде благополучно, ми перейдемо до активного впливу щодо цього з іншими групами нашого училища".
Установлювалися вимоги "міцної дисципліни" і "порядку в начальному закладі". Вимоги, що пред'являлися до дітей, ставали для них настільки обов'язковими, що вони виконували їх "без яких-небудь відступів: акуратно й беззастережно", тому що твердо знали, що "учителі не дозволять їм відступити від цих вимог".
«Прагнучи домогтися повної й високої успішності, - писала викладач ПТУ М.Н. Пастухова, - я уважно аналізувала недоліки в навчанні й поведінці. Я привчила дітей до такої поведінки, що забезпечує дисциплінованість, допомагає успішності: організований вхід у клас і вихід із класу, правильна посадка, порядок ведення зошитів, акуратне готування домашніх завдань, навичка уважно слухати вчителя, ...ніяких сторонніх питань і розмов я не допускаю».
«Стійкість вимог без знижки, без поступки" була провідним принципом виховання дисципліни як у поведінки, так і в навчанні».
Дух тоталітаризму й авторитаризму виявився в регламентації режиму навчання й діяльності вчителів, у строгій персональній відповідальності директора або вчителя перед вищестоящою організацією за не успіхи учнів у навчанні, у формалізації роботи, у включенні профтехучилища в адміністративно-командну систему, у перетворенні її в придаток народногосподарських планів і державно-політичних цілей. У цей період посилено декларується вимога вивчати й знати дітей, здійснювати до них індивідуальний підхід, з повагою ставитися до особистості учня. На практиці ж скасовуються продуктивні форми роботи діагностичного й дослідницького плану й поширюються обліково-контрольні й спостережницькі форми. І успішність навчання, і боротьба з неуспішністю, і вивчення дітей з метою підвищення їхньої успішності досягалися тотальністю використовуваних засобів. Техніка й методика педагогічного впливу й викладання покликані були "змусити" учня виконувати його обов'язки перед ПТУ і державою.
У 1990 -2000 роки система контролю в ПТУ швейного профілю перетерпіла значні зміни, що зв'язано в першу чергу з веденням у практику ПТУ нових технологій педагогічного контролю, заснованих на технологіях педагогічного менеджменту.
У цей період зложилося розуміння того, що контроль покликаний забезпечити зовнішній зворотний зв'язок (контроль педагога) і внутрішню (самоконтроль учня ). Контроль спрямований на одержання інформації, аналізуючи яку, педагог вносить необхідні корективи в здійснення процесу навчання. Це може стосуватися зміни змісту, перегляду підходу до вибору форм і методів навчання або ж принципової перебудови всієї системи навчальної роботи.
У сучасних ПТУ контроль буває різних видів і форм, а також може здійснюватися за допомогою різноманітних методів. Методи контролю - це способи, за допомогою яких визначається результативність учбово-пізнавальної діяльності учнів і педагогічної діяльності вчителя. Було встановлено, що найбільш доступним методом контролю є проведене викладачем, майстром професійно - технічного навчання, планомірне, цілеспрямоване й систематичне спостереження за діяльністю учнів.
У період з 1990 по 2000 роки були встановлені наступні педагогічні вимоги до організації контролю за навчальною діяльністю учнів ПТУ :
- індивідуальний характер контролю, що вимагає здійснення контролю за роботою кожного учня, за його особистою навчальною роботою, що не допускає підміни результатів навчання окремих роботи колективу, що вчиться підсумками, (групи або класу), і навпаки;
- систематичність, регулярність проведення контролю на всіх етапах процесу виховання сполучення його з іншими сторонами навчальної
- розмаїтість форм контролю, що забезпечує виконання його навчальної, розвиваючої й функції, що виховує, підвищення інтересу учнів до його проведення й результатів;
- всебічність, що укладається в тім, що контроль повинен охоплювати всі сторони процесу виховання, забезпечувати перевірку різних сторін сформованості особистості учнів ПТУ.
У період з 1990 по 200 роки зложилася думка, що контроль за виховною роботою в ПТУ організується за допомогою різних методів - це вивчення документації (планів, звітів, протоколів), методичних матеріалів; безпосереднє спостереження за поводженням учнів у різних ситуаціях, діями педагогів, проведенням заходів, справ, станом приміщень, меблів, оформлення й т.д., вивчення результатів діяльності учнів і педагогів (творчі роботи в різних формах); анкетування педагогів, учнів, батьків; рейтингова оцінка й самооцінка; бесіди з учнями, батьками, учителями, представниками громадських організацій, колективний аналіз проробленої роботи.
Проведений аналіз, дозволив установити, що в період з 1990 по 2000 роки в системі професійно - технічної освіти зложилася певна система контролю за виховним процесом, а яку входять наступні компоненти:
1. Контроль за діяльністю педагогічного колективу по створенню системи поза навчальної виховної роботи в ПТУ:
-- за діяльністю директора ПТУ;
-- за діяльністю заступника директори;
-- за роботою заступника директори по навчально-виховній роботі, спрямованої на організацію пізнавальної діяльності учнів у поза навчальний час;
-- за діяльністю організатора виховної роботи;
-- за роботою керівників кружків, секцій, суспільств, педагогів-консультантів органів учнівського самоврядування;
- за діяльністю методичних об'єднань класних керівників;
- за роботою бібліотекаря й інших співробітників, причетних до організації виховної роботи.
2. Контроль за діяльністю кураторів навчальних груп, майстрів виробничого навчання.
Існують різні точки зору у визначенні змісту контролю за діяльністю класного керівника. Залежно від цілей і завдань контроль може включати різні питання, але в кожному разі істотне значення мають два моменти: рівень педагогічної майстерності класного керівника й рівень вихованості учнів, розвиток колективу. Для всебічного вивчення діяльності класного керівника можна запропонувати наступні питання:
-- наявність системи виховної роботи, що забезпечує розвиток учнів; цілеспрямованість виховної діяльності керівника;
-- доцільність і обґрунтованість планованої роботи;
-- систематичність, всесторонність, об'єктивність і дієвість вивчення учнів і колективу;
-- робота з організації, зімкненню й розвитку колективу: висування загальної перспективи перед учнями, включення учнів у суспільну й особистісні значиму спільну діяльність, створення традицій, стимулювання творчості учнів;
- робота з підвищення якості знань учнів і вихованню відповідального відношення до навчання, розвитку пізнавальних інтересів;
- керівництво розвитком самодіяльних початків у колективі: прилучення учнів до колективного планування, колективному аналізу підсумків роботи, розвиток самодіяльності й ініціативи учнів в організації справ, робота з учнівським активом;
- індивідуальна робота з учнями, створення умов для розкриття можливостей кожного;
- правильність позиції стосовно дитячих організацій і об'єднань;
- взаємодія із учителями, що працюють із даним колективом, забезпечення єдності вимог і дій з боку всіх педагогів;
- взаємодія з батьками, виховними закладами;
- педагогічна й психологічна грамотність викладача, володіння методикою виховної роботи;
-- ведення документації.
3. Контроль за діяльністю учнівського колективу:
- участь учнів у різних видах позанавчальної діяльності, можливості для самореалізації кожного учня в колективах;
- раціональність структури учнівського колективу, взаємодія об'єднань і груп;
- розвиток учнівського самоврядування, організація роботи з виявлення й виховання лідерів;
- спадкоємність у діяльності учнівського колективу
- взаємодія педагогів і учнів у виховному процесі й т.д.
Можна виділити наступні види контролю:
- індивідуальний і фронтальний, що охоплює одночасно значне число учасників педагогічного процесу;
- тематичний і комплексний, що передбачає одночасно контроль по ряду питань, наприклад контроль за системою діяльності класного керівника;
- поточний, періодичний, підсумковий;
- попередній, ціль якого зафіксувати вихідний стан питання або проблеми;
- попереджувальний, котрий спрямований на попередження можливих помилок (наприклад, знайомство із задумами педагога по організації якої-небудь справи).
У досліджуваний період стали розрізняти властиво адміністративний контроль і методичний контроль. Адміністративний контроль близький до обліку діяльності й фіксує виконання або невиконання роботи. До даного контролю можуть залучатися педагоги й учні. Він не вимагає спеціальної підготовки.
Методичний контроль припускає кваліфікований аналіз, визначення педагогічної ефективності, доцільності проведеної роботи. Цей контроль здійснюють фахівці.
У роботах, що ставляться до педагогіки професійної освіти й виховання, що вийшли в 1900 - 2000 роки відзначається, що розмаїтість змісту видів і методів контролю за виховною роботою вимагає чіткого планування, ретельно продуманого плану-графіка навчального контролю. Природно, що глибокий і об'єктивний контроль за всіма учасниками й напрямками роботи здійснювати неможливо й недоцільно. В основу відбору об'єктів контролю насамперед повинні бути покладені завдання ПТУ й план виховної роботи. Керівництво ПТУ, педагоги також ураховують:
-- сучасні вимоги, пропоновані до змісту й організації виховної роботи;
-- аналіз стану виховної роботи з підсумків навчального року, основні досягнення, недоліки, перспективи на різних напрямках діяльності ПТУ;
-- головні проблеми, над якими працює педагогічний і учнівський колектив;
- досвід роботи педагогів, рівень їхньої підготовленості до виховної роботи
-- план атестації вчителів
Корисно включити в процес планування контролю всіх педагогів, актив учнів і батьків, що надалі визначає зацікавлене відношення до контролю всіх учасників педагогічного процесу. Так, на засіданні методоб'єднання класних керівників педагоги можуть обговорити наступні питання:
-- які ділянки виховної роботи адміністрації необхідно взяти під контроль у першу чергу;
- які питання могли б контролювати самі педагоги, актив учнів, батьківський комітет.
Кожний педагог відписує на питання: що необхідно проконтролювати особисто в нього з метою надання методичної допомоги, що проконтролювати з метою вивчення й узагальнення досвіду роботи
Організаційну роботу із планування контролю проводить заступник директора по виховній роботі. Члени адміністрації, керівники громадських організацій, організатори виховної роботи вносять свої пропозиції в план контролю. Заступник директора становить проект плану контролю й виносить його на обговорення адміністрації, потім педколективу.
Для організації поточного контролю складається план на чверть, місяць, а іноді й робітник план на тиждень. Ці плани конкретизують річний план контролю, включаючи контроль за повсякденною роботою педагогічного й учнівського колективів.
Підкреслимо, що контроль - це не самоціль, а педагогічні засоби, що спонукують учителів і учнів до самовдосконалення, пошуку, своєчасному виявленню актуальних проблем і способів їхнього рішення.
У цілому можна сказати, що система контролю за виховним процесом за період з 1970 по 2000 роки перетерпіла зміни, особливо в тому плані, що якщо в період з 1970 по 1990 роки контроль був орієнтований на вузьку сферу розвитку особистості, в основному на ідейні стороні виховання, то в цей час контроль за вихованням учнів ПТУ розглядається в широкому змісті й охоплює різноманітні сторони виховного процесу, що впливає на особистість учня.
2.3 Рекомендації по використанню прогресивних ідей вітчизняного досвіду організації професійного виховання в сучасних умовахВивчення історичного досвіду професійного виховання робочих швейних спеціальностей у системі професійно-технічної освіти України, його аналіз і періодизація дозволили зробити висновок, що його організація й мети на кожному етапі суспільного розвитку були пов'язані зі змінами в політичному і соціокультурному життя суспільства, що, у свою чергу, визначало зміст і методи виховання й навчання. У наш час, коли нові соціокультурні процеси в суспільстві стали необоротними, а зі зменшенням попиту на вироби вітчизнянної швейної промисловості підготовка фахівців з нормативно-заданими якостями не відповідає умовам ринкової економіки, відновлення змісту й процесу професійної підготовки швейників стає необхідним.Перспективи розвитку сучасної професійно-технічної освіти варто розглядати, беручи до уваги досвід її розвитку. Творче осмислення придбаного історичного досвіду повинне гідно використатися в період пошуку шляхів реформування системи підготовки робочих кадрів для швейної промисловості в Україні
На нашу думку, пророблена робота дає можливість позначити основні напрямки реформування української професійно-технічної освіти працівників для швейної промисловості, маючи на увазі чотири основних суб'єкти, на які спрямовані мети професійної освіти: особистість, суспільство, виробництво й саму сферу освіти.
Це гуманізація, демократизація освіта, її випереджальний характер і орієнтація на безперервну професійну освіту як довічну освіту людини.
І нарешті, специфічний розвиток професійно-технічної освіти повинне йти з урахуванням традицій і інновацій у сфері праці , бачення робочої кваліфікації й моделі фахівця в Україні й за рубежем.
Звідси, ми виділяємо два основних напрямки її розвитку:
1. збереження традиційних функцій і структури професійно-технічної освіти;
2. перспективний розвиток професійно-технічної освіти, пов'язаний із впровадженням нового.
Говорячи про збереження традиційних функцій, ми маємо на увазі функції:
соціального захисту (одержання безкоштовної професійної освіти дітьми малозабезпечених верств населення, реалізація принципу рівних можливостей);
забезпечення швейного виробництва кваліфікованими працівниками й фахівцями із традиційними напрямками діяльності.
Перспективний же розвиток системи професійно-технічної освіти зв'язується зі змінами в освіті й визначається, у першу чергу, розвитком (відновленням) її структури.
Накопичений досвід навчання й виховання підростаючого покоління в різних типах професійних навчальних закладів містить багато повчального й для сучасності. Зокрема, завдяки вивченню історії професійно-технічного навчання робітників представляється можливим:
- установити закономірні залежності збільшення кількості професійних навчальних закладів і молоді, що в них навчається від динаміки розвитку промислових підприємств;
- вивчити виникнення нових форм і методів навчання й тенденції їхнього постійного вдосконалювання;
- розкрити особливості форм і методів виховної роботи в різних типах професійних навчальних закладів і простежити взаємозв'язок у їхньому розвитку;
- розробити науково-обґрунтовані концепції безперервної професійної освіти в Україні;
- визначити фактори, які визначають формування нової системи підготовки робочих кадрів в Україні;
- розробити принципи управління системою підготовки робочих кадрів на сучасному етапі.
Таким чином, практично освоєний досвід ПТНЗ радянського періоду, безперечно, надасть допомогу в постановці й рішенні таких проблем, як визначення складу кадрів для швейної промисловості, їхнього професійного рівня й майстерності, складу учнів і якості їхньої підготовки й т.д.
Що стосується питань удосконалювання системи професійного виховання учнів ПТНЗ швейного профілю, то в цьому змісті досвід, накопичений у роки радянської влади може виявитися безцінним і в нових історичних умовах.
Професійне виховання учнів ПТНЗ у СРСР розглядалося як виховання формування необхідних для трудової діяльності моральних якостей людини за допомогою праці; у соціалістичному суспільстві - у широкому змісті - цілеспрямоване формування комуністичного відношення до праці як основи нового духовного вигляду людини, виховання високосвідомого й всебічно розвиненого громадянина; органічна складова частина комуністичного виховання; у більш вузькому змісті - цілеспрямований, тісно пов'язаний з навчанням у школі процес підготовки дітей і юнацтва до трудової діяльності.
Ми впевнені, що таке трактування даного поняття не втратило актуальності й сьогодні й на її основі можливе відновлення системи трудового професійного виховання учнів у сучасних ПТНЗ швейного профілю.
При цьому, соціально-економічні перетворення, що відбулися в Україні за останні роки, обумовили істотні зміни соціального середовища, що оточує молодь Більша частина дорослого працездатного населення виявилася поза виробництвом, засоби існування родини добуваються випадковими заробітками, роботою на дачі, городі й т.д. Знизилося значення колективної суспільно корисної праці, підсилилася важливість індивідуальної праці для існування родини. Відсутній вплив робітничого класу на особистість, що формується. Негативний вплив на учнів ПТНЗ роблять підлітки групи ризику, неблагополучні родини, частина програм засобів масової інформації й відеопродукції. Звузилася шкільна база організації трудової діяльності учнів, у тому числі трудового виховання, що веде до того, що в ПТНЗ приходять підлітки не готові до робочої діяльності.
У цьому змісті для викладачів сучасних ПТНЗ безцінним є досвід В. О. Сухомлинського, що розробив психолого-педагогічні основи трудового виховання школярів у різних видах трудової діяльності, переконливо показавши, яким образом формується позитивна мотивація щодо будь-якого виду праці в кожного школяра. Він розкрив зв'язок між мотивацією й вибором способу дії в конкретних умовах повсякденної праці, здійснюваного учнями, послідовно, у певній системі, розробленої педагогічним колективом.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
