Розвиток найдавніших уявлень і вірувань населення України від епохи палеоліту до введення християнства
Зміст
- Вступ
- Розділ І Світоглядні уявлення та вірування населення України в епоху палеоліту і мезоліту
- Розділ ІІ Формування системи світоглядних уявлень мешканців території України в неолітичний час
- Розділ ІІІ Еволюція духовного світу населення України епохи бронзи
- Розділ ІV Зміни у світобаченні праукраїнців за Великої Скіфії
- Розділ V Міфологія та основні риси дохристиянського світогляду українців
- Висновок
- Список використаної літератури
- Додатки
Системоутворюючим чинником культури східних слов'ян був міфопоетичний світогляд, спрямований за своєю суттю на гармонізацію взаємовідносин людини і природи. Характерною рисою цього світогляду є та, що він сформувався в умовах, коли людина ще не протиставила себе оточуючому середовищу, а її мислення не відокремилось від емоційної сфери. Осмислення природи відбувалось шляхом метафоричного співставлення природних та соціальних об'єктів. В наслідок відбулося олюднення природи, а пояснення певної речі та світу в цілому зводилось до розповіді про їх виникнення.
Дедалі актуальнішим стає зв'язок історії і сучасності нашого народу з його найдавнішим світоглядом. “Знати дохристиянські вірування українського народу дуже важливо, бо тільки знаючи їх ми зможемо належно зрозуміти теперішню духовну культуру цього народу й правдиво оцінити силу пізньої Християнізації серед нього. Сучасної духовної культур и українського народу належно і глибоко ніхто не зрозуміє, коли він не знає його вірувань до християнських” [24, ст. 8].
Важливість вивчення дохристиянського світогляду наших предків обумовлюється як тими процесами, що мають місце в Україні, так і глобальними проблемами людства. У межах сучасної світової культури триває пошук нових ціннісних орієнтацій і форм у сфері взаємовідносин природи і суспільства. Екологічна криза світоглядно за характером і екологічну за змістом переорієнтацію суспільства. Т. Мак-Джин у досліджені “Екологія і етика” зазначає, що перебільшення цінності людини створює загрозу для рівноваги в природі, а її недооцінка може завдати удару по гуманізму. Шкода, заподіяна природі, одночасно становить загрозу для людини. Щоб зберегти і гуманізм з притаманними йому ціннісними орієнтирами і природній баланс, екологія і етика повинні спільно прокладати людині шлях у майбутнє. Академік І. Т. Фролов підкреслює, що для успішного просування у вирішенні глобальних проблем слід розробити нові форми мислення, виробити нові ціннісні критерії, без сумніву, нові форми мислення і поведінки. Необхідні нові соціальні, моральні, наукові й екологічні концепції, які повинні бути визначені новими умовами життя людства сьогодні і в майбутньому [20, ст. 29]. Вироблення цих нових концепцій не можливе безвдумливого і всебічного вивчення найдавніших вірувань у тому числі й праукраїнців. Саме в українському архаїчному світобаченні можна відчути збалансованість Людини, Природи і Космосу, де людина - частина Всесвіту, яка саморозвивається за його законами і сама впливає на нього своєю свідомістю.
Здобуття Україною незалежності дало нашому народові змогу повернутися до джерел своєї духовності. Незважаючи на негаразди сьогодення, ми все ж можемо говорити про національне відродження. Дуже важливо, щоб цей процес не зупинився на рівні побутової обрядовості, а привів до відродження тисячолітньої традиції української культури, яка була і повинна стати складовою світової цивілізації. Увійти у світове співтовариство ми повинні з почуттям самоповаги і шанобою до інших. Пам'ятаймо, що “ім'я України жило і живе в неперервності історичного процесу нації, саме є живим і розвивається своїм змістом не штучно, а природньо й історично, тому непреривно. З цим іменем зв'язані в цілість історія нації, події, традиції, побут, ідеали, культура, цивілізація, свідомість, поняття, предмет, уява, стремління” [ 39, ст. 17].
Значний внесок у вивчення найдавнішої культури зробили такі науковці, зокрема О. Афанасьєв, Ф. Буслаєв, М. Сумцов, Д. Зеленін, Е. Анічков, О. Потебня, М. Драгоманов, В. Гнатюк, П. Чубинський, І. Вагилевич, Я. Головацький, Н. Костомаров, М. Максимович, Б. Рибаков, В. Соколов, В'яч. Вс. Іванов, М. Попич, М. Цвіркун, В.Давидюк, Г. Лозко, а також вивченню найдавнішої культури приділили науковці з української діаспори: Д. Чижевський, М. Симчишин, О. Пріцак, А. Силенко, Г. Балашев, С. Кимиленик, Є. Маланюк, Д. Антонович, праці яких змогли побачити світ в Україні лише недавно. Особливо цікаві праці минулих років, а саме дослідження І. Огієнка “Дохристиянські вірування українського народу” де подано широкий аналіз історіографії вивчення найдавніших вірувань українців. Також надзвичайно цікавою і змістовною є “Повість минулих літ” монаха Нестора, в якій розкривається повна картина тогочасного життя нашого народу, його історія, культура, мистецтво, звичаї та побут. Також дуже цінними матеріалами є твори попередників та наступників Нестора - укладачів літописних зведень доби Дохристиянської Русі. А саме: Іакова, Мніха, Іларіона, Кирила Туровського, ігумена Даніїла, який є автором “Слова якогось христолюбця”. Слід виділити твори і поеми світський авторів того часу, насамперед, звісна річ, “Слово о полку Ігорєвім” у якому міститься дуже цінні матеріали пов'язані з філософією світогляду, фольклорну нашого народу, а також дохристиянської культури. Певні дані містять збірки фольклорних творів (з-поміж багатьох розробок цього жанру вчені виокремлюють монографію В. В. Проппа “Історичні корені чарівної казки”), етнографічні добірки Зеленіна Д. К. “Східнослов'янська етнографія” у яких ми знаходимо широке поле етнографічного матеріалу, а також елементи розпису храмів та деталі самих архітектурних споруд - книга Асеєва Ю. С. Джерела. Мистецтво Київської Русі. Дедалі значущішу роль у зв'язку з можливостями отримання нової інформації під час реконструкції вірувань та обрядів населення різних епох, зокрема й давньоруської, відіграють археологічні матеріали: окремі категорії знахідок, поховальні комплекси, залишки культових споруд знаходимо у книзі Седов В. В. “Східні слов'яни в VI - VIII ст.”. У книзі Седова “Обряди і вірування древнього населення України” широко розкрито пантеон богів поховальні обряди і пов'язані з ними культи. Ще одним унікальним джерелом Седова В. В. є “Духовна культура давніх суспільств на території України”, яка відзначається максимальним використанням різноманітного матеріалу, який пов'язаний з розвитком дохристиянських вірувань українського народу. Системне дослідження розвитку релігійно - міфологічних уявлено слов'ян в історично-господарському та етногенетичному контексті містить праця Ю. В. Павленка “Передісторія давніх русів у світовому контексті”. Яскраве бачення давньоукраїнської міфології знаходимо у словнику С. Плачинди, М. Чмихова і Ю. В. Знойко, які першими звернули увагу на глибині зв'язки стародавнього населення України з Космосом. Дуже цікавою є “Велесова книга” Б. Ребіндера. Подією в науковому житті України став вихід першого тому історії релігії в Україні за редакцією Б. Лобовика. Перелік імен і праць вчених з порушеної проблеми можна продовжувати ще й ще. Але разом з тим варто зазначити, що тема дохристиянських вірувань українського народу залишається недостатньо вивченою. У радянській історіографії відомі відомості про стародавні вірування і культи були дуже короткими і пов'язувалися лише з господарсько-класовими чинниками. Відповідно висновки про власні культурні традиції, про неперервний розвиток українського народу були неприпустимі. Показово, що в міфологічному словнику за 1991 рік взагалі не згадується українська міфологія як така. В археологічній літературі майже відсутні спроби аналізу світоглядних уявлень давніх народів, що проживали на території України. В етнографічних виданнях ХІХ ст. є багато фактичного матеріалу, але висновки щодо його смислового навантаження часто є застарілими у працях вчених української діаспори багато розбіжностей, інколи недостатньо обґрунтовані висновки та положення.
Крім того, вивчення найдавніших вірувань населення України страждає на певну спрощеність підходів: археологи не виходять за межі традиційної археології, історики - історії, філософи - філософії тощо. При цьому, як правило, використовується застаріла методика поділу історичного розвитку на суспільно-економічній формації. На думку деяких вчених необхідно систематизувати дані різних наук і створити загальну картину розвитку світогляду населення України від найдавнішого часу до ХІ ст. на сонові аналізу даних археології, історії, етнографії, філософії та інших наук.
Огляд використаної літератури свідчить про те, що тема актуальна і розроблена багатьма видатними вченими.
Метою дипломної роботи є показ безперервності та спадковості у розвитку найдавніших уявлень і вірувань населення України від епохи палеоліту до введення християнства.
Завданням роботи є обґрунтування цілісної етнокультурної і соціально-господарської еволюції слов'ян і визначення основних мотивів у дохристиянському світогляді українського народу як відображення взаємодії Космосу, Природи і Людини.
Дипломна робота виконана за допомогою археологічних джерел, етнографічного матеріалу, наукових видань з історії, мовознавства, релігієзнавства, історії культури і філософії.
Структурно дана робота складається із вступу, п'яти розділів, висновку, використаної літератури та додатку. У вступі обґрунтовано актуальність вибраної теми, подано опис джерельної бази, зокрема розповідь про письменників та видатних діячів які зробили великий внесок у досліджені даної теми. Подано також її мета та завдання, а також структура роботи. В п'яти розділах досліджується період культурного розвитку епох палеоліту, мезоліту, неоліту. У висновку зібрано узагальнюючий матеріал стосовно дипломної роботи.
Розділ І Світоглядні уявлення та вірування населення України в епоху палеоліту і мезолітуЗа традиційною періодизацією кам'яний вік, або палеоліт, на українських землях розпочався 1,5 - 1 млн. років тому і тривав по четверте тисячоліття до н.е. Епоху мідного віку тут датують четвертим - третім тисячоліттям до н. е., бронзового - другим тисячоліттям до н.е. - VIII ст. до н.е., а раннього залізного віку - VII ст. до н.е. - IV ст. н.е.Епоха палеоліту - найтриваліша в розвитку людини. Геологічні зміни, що мали місце протягом кам'яного віку, кардинально впливали на еволюцію життєдіяльності найдавніших людських спільнот. Епоху палеоліту ще називають антропогеном, підкреслюючи, що це був час появи, розселення і становлення людини в її біологічному, розумовому і культурно-духовному вимірах.
М. Чмихов та його однодумці вважають, що на території України палеоліт та неоліт закінчився близько 2800 - 2750 рр. до н. е., зазначаючи, що на деяких територіях вік тривав між 3300 - 2800 (2750) рр. до н. е. Епоха бронзового віку датується періодом з 2800 по 1200 рр. до н. е., а ранньозалізного - періодом з XII ст. до н. е. до IV ст. н. е.[ 40, ст. 10 - 11.]. Археологічним періодам відповідали певні зрушення в соціально-політичні та культурно-етнічній сферах. Так, на етапі раннього палеоліту (олдувай, ашель, мустьє) люди жили громадами у формах первісного людського стада, орди. Зазнавши змін фізичний тип людини: від олдувайської епохи до кроманьйонця на рубежі раннього і пізнього палеоліту.
Територія України багата на знахідки періоду раннього палеоліту: досліджено стоянки поблизу сіл Лука - Врублівецька і Сокіл на Дністрі, в Кіїк - Коба в Криму, біля Житомира, поблизу сіл Королево та Рокосів на Закарпатті тощо. Окремі кам'яні знаряддя праці, що належать до ашельського періоду, виявлено поблизу міст Амвросіївка на річці Кримка та Ізюм на річці Сіверський Донецьк. Значно більше на території України виявлено стоянок, що належать мустьєрській культурі нині їх налічується близько 200. Знахідки археологів дають змогу скласти уявлення про спосіб життя і світосприймання тогочасних мешканців території сучасної України.
Соціальною організацією населення раннього палеоліту, найімовірніше, було людське стадо, пізнього палеоліту - дородова полігамна громада. Починаючи з епохи мустьє в неандертальців простежуються перші спроби осмислення навколишнього світу. Сучасні наукові дослідження дають змогу припустити, що вже у первісному людському колективі в міру його виходу за межі загальнобіологічних інстинктів починає утверджуватися система нормативної регуляції життя. Набуваючи інколи у своїх конкретних проявах цілком осмисленого характеру, первісні поведінкові норми синкретично поєднували магію, звичаї та міфи. Протягом усієї первісної історії відбувалося поступове нагромадження елементів і ознак, що згодом утворили якісно специфічний феномен моралі: піклування про старих, дітей і жінок, а також своєрідну дисципліну праці, співробітництво, певну культуру людських стосунків, систему виховання тощо. Палеолігвістика свідчить, що вже в давньому кам'яному віці люди мали уявлення про добро, обов'язок, совість та деякі інші фундаментальні моральні категорії [ 23, ст. 39]. Формування уявлення людей про природу і людину як її складову частину. Ці уявлення мали міфологічний характер і розвивалися від фетишизації сил природи до утворення таких абстракцій, як добрі і злі духи, душа, потойбічний світ та інші, що викликали певні емоції і переживання, підсилювані ритуальними діями.
Релігійні магічні ритуали виникли на зорі людської цивілізації як засіб впливу на таємничі сили світу. Поряд з магією виникла і така рання форма релігійних вірувань, як тотемізм - уявлення про загального предка роду або племені. Тотемом обиралася тварина, культ якої перетворювався на культ предка. На думку О. Анісімова, “факт існування в пізньопалеолітичну епоху тотемізму, для якого характерне невиділення людиною себе з природи, служить додатковим доказом того, що власне до цього часу слід віднести виникнення перших оповідей про природу і суспільство з притаманним для них способом побудови художнього образу - невиділенням людиною себе з природою” [2, ст. 51]. Прагнення палеолітичної людини органічно співіснували з природою є вагомим доказом правильності синергетичного підходу, за яким і людина, і природа підпорядковуються загальним закономірностям і можуть розглядатися як структурні компоненти єдиного процесу самовпорядкування.
Про вірування, що побутували в первісному суспільстві, красномовно розповідають матеріали, зібрані на місцях палеолітичних стоянок. Так, серед малюнків на стінах печери, знайденої на правому березі Дністра поблизу села Баламутівка в Чернівецькій області, є зображення рогатих та хвостатих людей, очевидно, шаманів, а також зображення тварин. Це дає підставу для припущення, що печера була місцем де здійснювалися різні культові церемонії, пов'язані з мисливською магією.
В одному з поселень, Мізинському, найбільшу споруду побудовано з костей мамонта і рогів північного оленя. Спочатку вона була звичайним житловим приміщенням, потім стала своєрідним “будинком обрядів”. Тут виявлено предмети, які відображали духовну сферу життя людей. Знайдені кості мамонта - лопатка, дві щелепи, великій фрагмент черепа і уламок таза - були вкриті геометричними узорами, виконаними червоною фарбою. Увагу дослідників привернули збірний “шумлячий” браслет, який складається з п'яти орнаментованих окремих пластин з бивня мамонта, молоток з рога північного оленя, багато раковин морських молюсків, з яких складалися намисто і прикраси. Також виявлено близько 10кг. червоної і жовтої охри. Все це, безперечно, доводить, що в будівлі проводились обрядово-святкові дійства. Всі кості з орнаментом використовувались як ударні музичні інструменти, що звучали в різних тональностях, давали широку шумову гаму. При розкопках пізньопалеолітичного поселення Межиріч у Канівському районі, що на Київщині, було знайдено розписаний череп мамонта, багато предметів ритуального характеру, чимало прикрас. Знахідки в Мізині, а також у поселенні Городок біля м. Рівного і Межирічі, унікальні, вони розкривають складний світ уявлень населення України епохи палеоліту.
Для багатьох палеолітичних поселень України характерна наявність вохри червоної і жовтої. Ці кольори, що, ймовірно, символізували вогонь і сонце, перейшли в астральну символіку пізніших часів.
В палеолітичному суспільстві значна роль належала жінці. Жіночі статуетки одні вчені пов'язують з культом прародительки, інші - з мисливською магією. Напевно, культ прародительки був тісно пов'язаний з усіма сферами діяльності тогочасних людей. Однією з його функцій могло бути і опікування мисливством. На практиці це виявлялося у різних видах магічних дій.
З магічними обрядами, що їх справляли в культових приміщеннях або святилищах - рукотворних і природних, було тісно пов'язане первісне мистецтво. В. Даниленко одним із таких природних святилищ вважає Кам'яну Могилу поблизу Мелітополя [14]. Вона - пагорб, який підноситься на 15м за ввишки площею 3га, що залягає на материковому піску. Під цим кам'яним панцером розташовуються гроти, утворені вивітрювання кам'яних порід. Починаючи з пізнього палеоліту, ці гроти протягом тривалого часу використовувались як приміщення для релігійних обрадів.
Кам'яну Могилу та місцевість навколо неї досліджували, крім В. Даниленка, О.Бадер, М. Рудинський та Д. Телегін. Реалістичні зображення в Гроті Мамонта, протерті вглиб пісковика широкими площинами та пофарбовані, В. Даниленко відніс до пізнього палеоліту. Це - групи з чотирьох турів у позиції кругової оборони, ряд фігур турів, розташованих вздовж карниза, вдвічі - тричі більші за зображення кожного тура фігури мамонта. Більшість зображень тварин оточена рядами вертикальних насічок і слідами ударів гострим знаряддям. Напевно, їх можна пов'язувати з мисливською магією. Вочевидь, таке ж значення мали й численні групи зображень пізньопалеолітичного часу, виконані прокресленими лініями в Печері Чаклуна. Серед образів, які вдалося розрізнити тут - тварини (мамонти, печерні леви, бики, носороги, кабани) та люди (в основному жінки), часто в рогатих масках і шкурах, що свідчить про виконання останніми якогось магічного обряду. На думку В. Даниленка, пізньопалеолітичним зображенням на стінах гротів синхронні аналогічні зображення на сплощених піскових плитках від 9см до 47см завдовжки. Учений визначив ці плитки як прообрази чуринг - тотемічних символів, з якими, скажімо, аборигени Австралії пов'язували свої уявлення про життя природи і людського суспільства. Тотемічні символи використовувалися під час обрядів по різному: одні з них тримали в руках, інші клали на землю, ще інші - встромляли в землю спеціально загостреним кінцем. Чуринга вважалася зосередженням зародків людей, тварин, рослин, каміння, явищ природи. Оживити ці зародки можна було за допомогою певних обрядів. Чуринга уособлювала тіло тотема і водночас - все або якусь частину тіла її власника. Виконуючи обряд із чурингою, абориген залучався до героїчних діянь тотема, ототожнюючись із ним і переймаючи його могутність. Тобто чуринга сприймалася як найвищий символ єднання людини, суспільства та природи, минулого і сучасності.
Як бачимо, світ вірувань найдавнішої людини був пронизаний вірою у вищу силу, яка (за посередництвом обрядів і різних культових предметів) ставила перед усім морально - етичні обмеження і стежила (за допомогою духів) за їх дотриманням.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11
