Розвиток найдавніших уявлень і вірувань населення України від епохи палеоліту до введення християнства

p align="left">Характерна риса дохристиянського світогляду українців -- уявлення про низку «світів», яке пов'язується з таким явищем в старослов'янському світобаченні, як «внутрішня точка зору на простір», що, в свою чергу, символізує певну взаємозалежність частин буття, означених в просторі співвіднесених з «центром». Звідси кожний з «світів» має власну систему ціннісно-етичних і; просторово-часових координат. Підтвердження знаходимо в синкретичному, міфологічному шарі української культури. Уявлення про багатоярусність світу простежується в багатьох археологічних знахідках і комплексах, в народному середовищі вірили, що, «крім видимого неба, є ще інше, що називається імперійським. Воно прикривається видимим небом, ніби склом. Синіх оболоків є аж сім, а восьме вже й справді небо». Або подібна думка, яка ніби «розтягує» ієрархію підпросторів: «Під землею так само живуть люди: одне слово, площин, схожих на нашу, під нами безліч. Надра землі складають другий світ».

Слід відзначити, що в українській міфології космогонічні ідеї перебувають під впливом архаїчної безпосередньої протиставленості хаосу та космосу, що виявилась найбільш придатною формою для засвоєння слов'янством християнської ідеї морального агоністично-дуалістичний мотив, який символізував відносини між слов'янськими богами. У найзагальнішій інтерпретації агоністика -- це така форма виразу світобудівної парадигми, в межах якої зустріч хаосу та космосу мислиться безпосередньо, крім того, ця зустріч носить стрімкий, напружений характер та завершується перемогою однією з сторін. подвоєння світу на світи Добра і Зла. З протиставленості хаосу і космосу випливає. Агоністична космогонія найяскравіше виражена в поховальній та весільній обрядовості, підтвердження чому знаходимо в багатьох етнографічних виданнях. З атомістичним мотивом пов'язаний образ солярного, або культурного, героя-дії якого крізь призму уснопоетичної творчості детально описує М.Грушевський [13]. Хоч цей образ і набув з часом християнського забарвлення, але основні архетипи символізованого ним світобачення багато в чому залишились незмінними. Слід зазначити, що образ християнської внутрішньої космогонії душі був створений за допомогою тих метафізичних метафор («смерть» -- «відродження», «верх» -- «низ», «світло» -- «темрява» тощо), які були характерні для давньослов'янської ментальності. Тому середньовічна християнська архетипіка душі заповнена метафорами, властивими міфосвідомості. Східнослов'янська культура спрямована на занурення у світ людської душі. Осягнення шляхів цього самопізнання здійснюється за допомогою інтуїтивного самоспоглядання.

Ще одна характерна риса праукраїнської міфосвідомості -- її антропоморфність. Ця особливість також перейшла з певними видозмінами в наступні століття і була втілена в образі святості в культурі Київської Русі. Вказаний погляд на світ спрямований зсередини назовні, від людини до Універсуму. В основі його -- непоборне інтимне ставлення до природи. Людина знаходить себе саму у зовнішньому світі. Та й у Всесвіті вона бачить ті самі якості, що властиві їй самій. Водночас і в собі вона знаходить Всесвіт. Людина і Всесвіт. Людина усвідомлює себе як зменшену модель, яка відтворює Всесвіт. От через що. в образі святості центр уваги перенесено на особу -- носія святості, святого, котрий на рівні мікрокосму, в межах локального соціального світу уподібнюється до Бога як втіленого сакрального начала в масштабах макрокосму.

Під впливом глибинного шару народної культури відбулася певна переакцентація християнського (у візантійському трактуванні) розуміння святості, формується один з фундаментальних принципів давньоруської свідомості -- уявлення про святість як вищий моральний ідеал поведінки, як особливу життєву позицію, її розуміють як жертовність. Образ святості наповнюється моральним змістом і постає як ідеал праведного, непорочного життя. Так, Володимир Мономах в своєму «Поученії» закликає в усьому керуватися життєвою доцільністю і здоровим глуздом. Праця для Мономаха -- найвище мірило богоугодності людини. Все це мало відповідало ортодоксальним вимогам візантійської церкви, але, без сумніву, виражало світобачення і уявлення давньоруського суспільства, яке продовжувало вбирати та випромінювати початки й струмені тисячолітньої української культури.

Висновок
Якісні зміни в духовно-культурній сфері життя сучасного українського суспільства неможливі без вивчення народної культурної традиції, прилучення до якої сприяє самовизначенню людини. Найдавніші вірування і уявлення українського народу втілились у його обрядах і звичаях. Дедалі актуальнішим стає зв'язок найдавнішого світогляду нашого народу з його історією та сучасністю. Крізь призму цивілізаційного підходу більш глобально і різнопланово бачиться історія України, культура її населення.

Починаючи з епохи мустьє, в неандертальців простежуються перші спроби осмислення навколишньої дійсності. У найдавніший час на території України існували первісні форми регуляції людської поведінки, які синкретично поєднували вплив маги, звичаю і міфу. Ранніми формами релігійних вірувань були: магія, анімізм, тотемізм і фетишизм. Ряд археологічних пам'яток України пов'язаний з давнім мистецтвом і віруваннями. Для багатьох палеолітичних знахідок характерна.наявність фарби червоного і жовтого кольорів, які символізували вогонь і сонце, життя і магічну силу. Ці кольори стали початком астральної символіки пізніших часів. Орнаменти та схеми виражали прагнення і здатність людського розуму до впорядкування навколишньої дійсності. Складний світ вірувань найдавнішої людини був пронизаний вірою у вищу силу, яка (за посередництвом обрядів і культів) ставила перед людьми передусім морально-етичні обмеження і стежила (за допомогою духів) за їх дотриманням. Саме в такому ракурсі чуринга (та подібні культові предмети пізнішого часу) сприймалася як найвищий символ єднання людей, суспільства та природи. Людина палеоліту (включаючи мезоліт)починає осягати єдність процесу життя. Дуальна система первісного суспільства характеризується життєво важливою рівновагою між людьми і природою.

Доба протонеоліту і неоліту стає переломним моментом в етногенетичному розвитку людства. Культ чуринги передував моделі організованого розчленованого Всесвіту. Ця модель стала одним з проявів уявлень про універсальні закономірності існування природи і суспільства, відомі під назвою «універсального закону», або «закону універсального колообігу». Заняття землеробством ґрунтувалося на врахуванні закономірностей руху небесних світил. У цей час з'являються виразні астрально-космічні символи. В часи протонеоліту-неоліту виникають найдавніші космогонічні міфи. Зодіак став першою штучною геоцентричною моделлю, що виникла в протонеоліті. У слов'ян уявлення про «закон» і зодіак збереглися насамперед в образах дванадцяти сонячних місяців року як хазяїв життя. Можна зробити висновок про еволюційність розвитку вірувань населення України в переднеолітичний час і спадкоємність культурної традиції в пізніший час. Тотожними термінами до давньоруських понять «закону» і найбільш відповідними їх суті є самоорганізація і впорядкування, що доводить правильність синергетичного підходу до вивчення найдавнішої культури України. Поступово, в протонеоліті, починають утверджуватися уявлення про богів, що стало наслідком змін у соціально-господарській сфері життя населення України (найважливіша з яких -- і перехід до відтворюючих форм господарства), а також змін у самій тогочасній людині. Дедалі тіснішим і багатоманітнішим стає зв'язок людини з навколишнім середовищем. З'являються нові риси у взаємовідносинах з космосом, з яким пов'язане виникнення нових богів і вірувань. Складається найдавніша система світогляду наших предків. Поряд з богами продовжує існувати розвинута система уявлень про духів. На ґрунті багатьох етнічних складників і культурних традицій будувалася духовна культура населення України епохи неоліту і в післянеолітичний час. Нові риси в цій культурі пов'язані насамперед з новою соціально-економічною ситуацією, з новими напрямами самоорганізації і розвитку всієї системи чинників неолітичного суспільства.

В орнаментиці посуду неолітичного населення України відображені стародавні міфи, пов'язані з магічними обрядами і заклинаннями аграрного, рідше скотарського і промислово-мисливського характеру. Антропоморфні і зооморфні сюжети символізували новий етап в розвитку орнаментації посуду, обумовлений прогресом у сфері землеробського виробництва. Все це в цілому відображало значний перелом у духовній культурі того часу і сприяло виникненню нових форм відносин людини з довкіллям. Вдосконалюється і змінюється внутрішній світ людей, вся система їх уявлень і вірувань.

Населення епохи бронзи значною мірою зберегло духовні традиції попередньої епохи, про що свідчать археологічні знахідки та порівняльно-історичний матеріал. Світогляд населення України епохи бронзи ґрунтувався на обожненні природного циклу. Масові могильники і кургани дають підстави вважати, що в цей час все більшого поширення набувають уявлення, пов'язані з соціально-майновим розшаруванням і зростанням ролі; чоловіка в ранньокласовому суспільстві. У цей час обожнюється душа, що керує тілом, вагомого значення набуває культ предків. Доля душ померлих уявлялась по-різному. Курган виступає як символ Всесвіту. Зберігається зв'язок з навколишнім середовищем через обожнення природних сил. Астрально-солярна символіка на археологічних знахідках зберігається, але центр ваги дедалі більше переміщується від узгодження своїх дій з природою до соціально-суб'єктивних чинників.

У скіфську епоху відбувається взаємоасиміляції, господарсько-культурний та певний етномовний симбіоз лісостепового і степового населення України. Поховальні обряди в більшості нагадують традиції епохи бронзи. Велика роль у поховальній практиці належала вогню. Орієнтування померлих у похованнях тісно пов'язане з уявленнями про потойбічний світ і позаземну долю похованого. Сонце сприймалось як найвища світлоносна сила, яка організовує і оберігає життя людей та їхні душі. Очевидною є віра в можливість самої людини впливати на долю померлих співплемінників. Це свідчить про самоусвідомлення людиною власної значущості, про зростання цінності дієвої особистості, здатної впливати на процеси самоорганізації і самовпорядкування свого внутрішнього світу та зовнішнього соціально-природного середовища. Космічні мотиви також досить поширені в знахідках скіфського часу.

Процеси соціальної диференціації населення України першого тисячоліття до н.е. мали вплив на еволюцію релігійно-міфологічних уявлень. Досить чітко простежуються паралелі між скіфськими і праслов'янськими божествами. Скіфське зображувальне мистецтво являє собою певну семіотичну систему, яка відображає просторову структуру космосу за допомогою різних кодів. Релігійно-міфологічна система цього часу поєднувала елементи зооморфної символіки звіриного стилю з антропоморфною міфологемою, увібравши вірування трипільської культури, елементи тотемів скотарської культури, вплив грецької міфології. Населення території України того часу все більшого значення надає соціальним силам. Узгодження діяльності суспільства з природними явищами-циклами поступається гармонії розвинутих ранньодержавних структур. Водночас глибинні пласти народної культури у вигляді найдавніших вірувань і культів, богів і духів, які складалися на території України з найдавнішого палеолітичного часу до першого тисячоліття н.е., посідали вагоме місце в світогляді і свідомості широких верств давньоукраїнського суспільства.

У першому тисячолітті н.е. релігійні та світоглядні уявлення населення були пов'язані з одушевленням і одухотворенням природи, з наданням їй антропоморфних властивостей і рис. Люди відчували себе інтегральною частиною навколишнього середовища, складовою кругообігу природних явищ, які символізували взаємовідношення людини з внутрішнім і зовнішнім Всесвітом. З небом в давніх українців були пов'язані уявлення про життєвий шлях людини, визначальне місце в якому надавалось морально-етичній наповненості людського буття. Можна зробити висновок про існування в Київській Русі астрального культу давньоукраїнських богів, система яких втілювала глибинний взаємозв'язок населення з космосом. У цьому зв'язку головна роль належала морально-етичній визначеності особистості. Людині надається можливість силою своєї свідомості, поряд з Богом, впорядковувати існуючий стан матерії і духу. Через самостійність індивіда розкривається всезагальна сила божества. У давньоруському суспільстві досить чітко простежується монотеїстична тенденція, тобто віра в єдиного бога, який «розгортається» в суспільстві через численних богів і духів, природних і неприродних істот. Отже, «потреба» Київської Русі в монотеїстичній релігії могла знайти своє «задоволення» в реалізації потенційних можливостей, наявних в дохристиянській духовній культурі українського народу.

Давня українська обрядовість була однією з форм збалансованих відносин соціально-господарської системи слов'ян з природно-екологічною і духовною. Обряди увібрали в себе весь попередній досвід розвитку найдавніших вірувань і виступали гармонійною формою взаємодії Людини і Природи.

Можна говорити про наявність спадкоємності в світсько-гуманістичному напрямі світоглядної думки Київської Русі і традицій народно-язичницької культури. Крім того, багато спільних рис знаходимо в дохристиянському світобаченні наших предків і найновіших поглядах на проблеми Людини і Світу.

І найголовніше: можна зробити висновок про неперервну, спадкову еволюцію найдавніших уявлень та вірувань населення України з найдавнішого часу до XI ст. нашої ери.

Список використаної літератури
1. Алексеев А.Ю., Мурзин В.Ю.,Ролле Р. Чертомлык: Скифский царский курган ІV в. до н. э. - К., 1990.

2. Анисимов А.Ф. Духовная жизнь первобытного общества. - М., 1996.

3. Артеменко И.И. Племена Верхнего и Среднего Поднепровья в эпоху бронзы. - М., 1967.

4. Археология Украинской ССР: В 3 т. - К., 1985. Т. 1. Первобытная археология.

5. Археология Украинской ССР: В 3 т. - К., 1986. Т. 3. Раннеславянский и древнерусский периоды.

6. Археология Украинской ССР: В 3 т. - К., 1986. Т. 2. Скифо-сарматская и античная археология.

7. Баран В.Д. Ранні слов'яни між дністром і Прип'яттю. - К., 1972.

8. Березанская С.С. Средний перидо бронзового века в Северной Украине. - К., 1972., Третьяков П.Н. Восточно славянские племена. - М., 1953.

9. Берзин Е.О. Социально - культурные изменения в Передней Азии и Юго - Восточной Европе в 4 - 3 тыс. до н. э. - М., 1989.

10. Борисковский П. И. палеолит Украины // материалы и исслед. по археологии СССР. - М., 1953. Вып. 40.

11. Брюсов А.Я. Очерки по истории племен Европейской части СССР в неолитическую эпоху. - М., 1952.

12. Бунятян Е.П. Методика социальных реконструкций в археологии: На материале скифских могильников IV - III вв. до н. э. - К., 1985.

13. Грушевський Михайло. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. - К., 1991. Т. І. До початку ХІ віка.

14. Даниленко В.М. Кам'яна Могила. - К., 1986.

15. Даниленко В.Н. Неолит Украины. - К., 1969.

16. Даниленко В.Н. Энеолит Украины. - К., 1969.

17. Ефименко П.П.Первобытное общество. - К., 1953.

18. Збенович В.Г. Позднетрипольские племена Северного Причерноморья. - К., 1974.

19. Золото степу: Археологія України / Автори упорядники П.П. Толочко, В.Ю. Мурзін, Р. Ролле та ін. Київ; Шлезвіг, 1992.

20. Кравченко С. М., Костицикий М.В. Екологічна етика і психологія людини - Львів, 1992.

21. Леви - Стросс К. Структурная антропология. - М., 1983.

22. Ліндсей Дж. Коротка історія культури. - К., 1995.

23. Малахов В. Етика. - К., 1996.

24. Митраполит Іларіон. Дохристиянські вірування українського народу. - К., 1992.

25. Мовша Т.Г. Антропоморфные сюжеты на керамике культур Трипольско-кукутенской общности // Духовная культура древних обществ на територии Украины. - К., 1991.

26. Мовша Т.Г. Об антропоморфной пластике трипольской культуры // Сов. археология. 1969. № 2.

27. Мозолевський Б.М. Скіфський степ. - К., 1983.

28. Моця О., Ричка В. Київська Русь: від язичнцтва до християнства. - К., 1996.

29. Неприна В.И. Неолит ямочно-гребенчатой керамики на Украине. - К., 1976.

30. Павленко Ю.В. Передісторія давніх русів у світовому контексті. - К., 1994.

31. Патокова Э.Ф., Петренко В. Г., Бурдо Н. Б., Полыщук Л. Ю. Памятники трипольской культуры в Северо-Западном Причерноморье. - К., 1989.

32. Петров В.П. Етногенез слов'ян. - К., 1972.

33. Попович М.В. Мировоззрение древних славян. - К., 1985.

34. Рибаков Б.А. Язычество древних славян. - М. - 1981.

35. Самчишин М. тисяча років української культури. - К., 1993.

36. Телегін Д.Я. Мезолітичні пам'ятки України. - К., 1981.

37. Токарєв С.А. Ранние формы религии. - М., 1990.